Пам'ять — це неймовірний чарівник, що може примусити нас «згадати» те, чого не було, і забути те, що було. Ми це знаємо завдяки професору права та когнітивних наук з Каліфорнійського університету в Ірвіні Елізабет Лофтус, яка в 1990-х брала участь у так званих «війнах пам'яті», почавши досліджувати правдивість спогадів жертв насильства.      

  Вони щотижня з'являються у моїй мейловій скриньці й терзають мою душу. Добрі слова, усміхнені обличчя, втішні для мого еґо запрошення законектитись, всі з яких я винувато іґнорую. Річ у тому, що я вірю в число Данбара — в те, що наші приматові мізки лімітують нас кількістю змістовних соціальних контактів не більш як з 150 людьми, — а я вже вийшла за межі двохсот на LinkedIn.  

Одним з персонажів давньогрецьких міфів була химера, моторошний нащадок Тифона і Єхидни.  Уява стародовніх еллінів малювала її як чудовисько з головою лева, тілом кози та хвостом змії. Вергілій в «Енеїді» помістив її біля воріт Аїду, а з епосу відомо, що її вбив герой Беллерофонт, вразивши стрілою з лука.