...знаю, що між смертю і життям – непомітна лінія. Між убивством і не убивством - теж. Між життям і життям вона, здається, найширша. Але найважча для перескоку.

Рухи – це, мабуть, найповніший вияв нашої біографії, досвіду, досягнень, розумінь і недоладностей. Це той просторовий, об’ємний спосіб комунікації із світом, який примушує після кожної смерті вірити у те, що прийшов кінець світу, ще одного світу. 

Про майбутнє ми здатні думати і говорити тільки думаючи і говорячи про минуле. Але якщо знання про минуле є одним з доказів існування Бога, то і незнання майбутнього теж є рисою межі між людським і Божим.

Коли фах перетворюється на спосіб виживання, розмиваються основи європейської цивілізації. Власне тому у нас все так херово, власне тому нічого не робиться, а те, що робиться, робиться так, що краще би не робилося. 

...нескінченний ланцюг запитань-відповідей-запитань, які мають назву «тут-самоідентифікація», «закорінення», «мала батьківщина», «генетична пам’ять», «родинна географія». В усьому цьому цілком відсутні сентименти, фобії і філії, які мотивували такий туризм ще двадцять років тому. Просто усвідомлення потреби опори, родинності, тверді, місця, в якому навіть не потребуєш бути, коли знаєш напевно, що воно є.

В гуцульській історії був один файний момент. Тут вже була Австрія, цивілізована європейська держава. Гуцулам запропонували створити власне самоврядування...

Недавно зі мною відкрито не погодився один дуже значний масон. Коли я казав, що світ невпізнанно змінився, бо відбулася інформаційна революція, він мені казав, що люди завжди такі самі.

...Знаючи, як їх небагато на такій невеликій землі, живуть з усвідомленням загрози своєму існуванню. Як якийсь червонокнижний вид. Відповідно, кожне життя пораховане і ним потрібно дорожити. Відповідно, не дозволяють собі поводитися одне з одним недбало...

...зло з гризот, а не з горілки. Заки він був там, такий ясний, то і гризоти не було. А він взяв і поїхав. Лишилася журба. Але, дякувати Богу, без журби жити небезпечно. І радість, якщо раз народиться, то вже не згасне до кінця світа...

Літератори є добрі тим, що всьо сказане ними немає ніякого відношення до того, як є насправді. Вони взяли на себе роль фіксування, конденсації, передавання часу. Таким чином, літератори, які насправді мало що можуть пояснити, є в тій найбільшій групі, після яких залишається найбільше пояснень.