Іноді  уявляю себе деревом, яке росте, а разом із ним проростає і звук. Цікаво видобувати на органі якісь ефекти — вітру, шуму моря, руху потяга чи роботу комп’ютера. Це дуже відрізняється від бароко, адже тут гра повинна створювати магію, розповідати історію.

Варліковський архаїзує сьогодення, щоб показати схожість психології модерної людини та героїв міфів. Самознищення античного роду режисер поставив у ситуацію часового континууму, а не паралелізму міфу і реальності. Прокляття повторюється від однієї до іншої сутички народів, диктаторів, родинних чи політичних кланів.

Сьогодні критик вже не є новинарем, він оперує сенсами, намагається гратися із літературою, в літературу. Ідеальний літературний критик має бути молодим, нахабним та незнайомим особисто із усіма авторами.

Чи було це задумом організаторів, чи так збіглося, але можна сказати, що склад хедлайнерів та музика, яку вони виконують, цього разу відповідає уподобанням найширшої аудиторії усіх, хто має хоч якийсь смак до джазу і просто хоче зануритися у святкову атмосферу піднесеного настрою.

Перехід у онлайн значно посприяв розвитку літератури. Шлях книжки до читача більше залежить від кон’юнктури ринку та платоспроможності, а не від критики.

Колись було по-іншому, масових літературних заходів ще не існувало. Видавництв усе ще було дуже мало, існував стереотип, що українською не вдасться видавати бестселери. Щоб його подолати треба було “Гаррі Поттера”

Дія його вистав подібна до шокової терапії. Феномен театру Варліковського інтеґрував на грані провокації і ритуалу театральні традиції експресіонізму, абсурду, постмодернізму і доповнив їх дослідницьким хистом вивчення первісних джерел людської натури.

У цих процесах, які є природною і однією з найбільш екзистенційно важливих сутностей людини – пам’ятати – ми несвідомо, не-спеціально забуваємо і стираємо традицію пам’ятання, стираємо пам‘ять про пам‘ятання