Що таке провінція у добу інтернету та інформаційної відкритості, коли за лічені миті ти з’єднуєшся з будь-якою точкою світу, а новини втрачають актуальність уже через кілька годин? Єдиним критерієм провінційності, котрий усе ще не втратив якогось сенсу, є відсутність інтересу спільноти до речей, котрі б перевищували базові потреби із піраміди Маслоу.

Але навіщо нам слова? Коли виразна візуалізація спектаклю максимально достовірно відкриває  сенси та коди, заховані у найменшому жесті акторів, у прихованому змісті, рації  спільної життєвої комедії, котра аж ніяк  не закінчується із фінальним акордом вистави на сцені.

Програма ЕКСТЕР розглядає художника як культурного амбасадора України. Це не означає, що він має казати про Україну тільки хороше: скоріше ми хочемо, аби про Україну говорили не тільки дипломати й політики, але й фахівці культурного сектору.

Мирослав Ягода був плідним художником, однак багато його робіт залишились закритими для розуміння стороннім глядачем, їх можна сприймати в контексті власної арт-терапії художника з нелегкою долею. Це аж ніяк не применшує важливість отих кількох геніальних творів, котрі створив Ягода.

Культурна реальність може бути альтернативою телевізійній і стати імунітетом від радикалізацїі та популізму. Але для цього потрібно наполегливо працювати, та не переоцінювати свої сили.

Італійська публіка, будучи прибічницею старих традицій оперної сцени, де віками панував культ диригента, з великою обережністю сприймає актуалізовані, тим більше провокативні зразки інновацій «режисерської опери». Але намагання режисерів балансувати на межі оригінальності й історизму інколи обертається пересічними результатами навіть за наявності зіркових виконавців.

В Україні у ці весняні дні на перший план вийшов політичний театр абсурду, він настільки захопив українців, що у справжніх театрах значно поменшало глядачів, хоча театри не втомлюються готувати нові вистави. Одночасно в декількох львівських театрах відбулися прем’єрні вистави, а до цього додалися вистави – бенефіси і гастролі з інших міст.

Дерево як матеріал залишається живим навіть після смерті дерева, як рослини. А якщо потрапляє в мистецтво, то не просто живе, а воскресає. Однак сьогодні дуже мало митців «воскрешають» дерево. Скульптурна пластика з дерева стала рідкістю, майже екзотикою. Але львівський скульптор Дмитро Шавала вирішив, що саме дерево – його матеріал.