◦ ◦ ◦ ◦

Зворот? Перед трибуналом військового суду Д.О.Ґ. у Львові велася 15 квітня 1920. р. розправа проти селянки Анни Пастернак о злочин з §.327 взк. довершений мнимо цим, що названа мала переносити амуніцію українським військам та вказувати місця, догідні до острілу на напираючих Поляків. По переслуханкю свідків, між якими лишень два зізнавали згідно з актом обжаловання, підсудну увільнено від вини і кари. Досі все зовсім не є надзвичайне. За те не буденні мотиви увільняючого вироку. А саме трибунал вийшов з заложення, що підсудну, як Українку, на области яка оставала під цю пору під владою Української Нар. Республики, не обовязували польські закони. Тому згідно з постановами міжнароднього права і згідно з кількакратними ореченнями Найвищого війського Суду не можна вважати каригідними факти, піднесені в акті обжаловання навіть тоді, колиб трибунал набрав переконання про їх правдивість.

Вельми цікаву несподіванку зробив нам трибунал цим ореченням. Аж не хочеться вірити, що той сам суд, який ще вчера переводив у своїх практиках вповні противний погляд повертає на шлях міжнародніх постанов. — Зі згаданими мотивами вироку повинен запізнатися і п. майор Золотенькі в Золочеві, може би вони і йому дещо придалися. — Міка.

Добрий примір. Т-во українських ремісників "Зоря" у Львові — дохід з товариських забав 500 мар. зложило на голодуючих Гуцулів.

Півторамісячна платня для урядників. "Курєр Варшавскі" доносить, що дня 5. ц. м. має наступити виплата поборів державних урядників у висоті півторамісячної платні за серпень і вересень. — (ПАТ).

Також доказ. Краківський "Іл. Курєр Цодзєнни" з 5 ц. м. в дописі з Волині намагається доказати польськісгь цієї країни та наводить такий арґумент: Про рішучий стан польськости Волині свідчать отсі статистичні дані: В повіті напр. володимирськім є загалом 97 шкіл з того польських 63, українських 31, жидівських 2, німецьких 1. Отже виходить, що Волинь, це польський край.

Стаття кінчиться словами, що вправді осталися на Волині бліді церкви, що часами перейде вулицею якийсь бувший царський урядник, або бродяга, одначе це виглядає як "слід брутальних пальців на гарно мальованій стіні". Ці сліди можуть ще тривати кілька літ, одначе "дух Волині польський, дух заходу і дух культури".

Мимоволі пригадується факт, що в Познаншині не було ні одної польської школи. Одначе тоді польському журналістови не прийшло на думку висновувати з цього арґумент, що Познанщина — непольський край.

Вийміть колоду зі свого ока! Серед повені безнадійних дурниць, які перепливають що днини через рубрику "З дня" (І це й те) в однім львівськім деннику стрічаємо й такий несмачний дотеп: Навязуючи до подій, що одному старшині Г.У.А. скрадено 40 000 марок, а другий переслав родині 90 000 карбованців, соц. дем. "письменник" радить товариству для воєнних сиріт і вдовиць "звернутися з покликом до тих старшин Г.У.А., що мають заощаджені на війні гроші, щоби зложили їх на фонд вдів і сиріт".

Не знати, що тут більше подивляти, чи бездонну глупоту чи безсоромний цинізм? Хто має право так промовляти до старшини У.Г.А. і звідки певність, які то гроші, свої чи громадські, переховував цей старшина? Крім того, чи панови від "це й те" невідомо, якими сумами обертається за Збручем? Чи галицький старшина безумовно мусить бути обдертий і без сотика? Краще було би, якби панове — пролєтарі глянули на себе. Вониж і на війні не були, а всеж таки зуміли купити собі три камениці при ул. Оссолінських ч. 8, 10 і 12. Не знати тільки, чи будуть соціялізувати ті камениці?

Громадська думка