Надзвичайні хвилї зворушують часто чоловіка або й цїлу суспільність так, що вони виявляють в тім ненормальнім, зворушенім станї нехотячи свій, на щодень укритий, властивий характер, свої властиві задушевні бажаня, цїли і наміри явно перед цїлим сьвітом. Так як при винї виходить в таких хвилях правда на верх.
І смерть царя росийского, Александра III. зворушила цїлу суспільність цивілізованих країв, так відкрила тут і там цїкаві річи, над котрими варто близше застановитись. Цар Алєксандер III. владїв великою сильною державою, що була і єсть нинї жерелом непокою і опасности для цїлої Европи. Тому і не дивно, що смерть самодержця такої держави, живо заінтересувала і діткнула як найширші круги.
Голосом нинїшної суспільности єсть головно праса і репрезентаційні ради державні. Декотрі ради державні висказали публично своє співчутє з поводу смерти царя, всюда в свій спосіб. І в радї державній у Відни і Будапештї були внесеня на вираз співчутя, але тут і там прийшло навіть до протестів против виразу співчутя, мотивованих тим, що покійний цар був невмолимим тираном для декотрих своїх підданих народів. І праса розписалась широко о тій важній подїї смерти царя, кожда ґазета на свій лад, відповідно своїм поглядам і інтересам. Тут запримічаєм ми в декотрих ґазетах дуже цїкаві прояви, з поміж котрих нас обходять найбільше тоті, котрі нас дотикають. Ґазети т. зв. "твердих Русинів", особливо-ж "Просвіщеніе" і "Православная Буковина" здемаскувались при сїй нагодї так докладно, що цїли і заміри тих ґазет стоять в цїлій своїй наготї перед нами, так що на хвильку перед Русинами відкрилась страшна пропасть, в котру они радї запхати австрийских Русинів, а котру безодню вони перед сьвітом звичайно хитро вкривають. Ми врештї не в силї відкрити далекосяглі стремлїня тих ґазет, так ясно і явно, як се они самі в сїй хвили вчинили. Тому лишім ім самим тут слово.
"Православная Буковина" описує в ч. 21. смерть царя Александра IІІ. в свій сервілистичний спосіб і додає ще ось яку мудрість:
"Эпитафія на гробъ Государя Александра ІІІ.
Почилъ Ты, Отецъ нашъ! Вотъ прахъ Твой безцѣнный
Вo гробѣ смиренномъ безмолвно лежит;
Но духъ Твой, все той же любовью священной
Надъ Русью родною державно царитъ!
Для насъ Ты не умеръ, Отецъ незабвенный!
Мы вѣримъ, мы знаемъ: нѣтъ смерти любви!
И ею взаимно, какъ цѣпью священной,
Съ Тобой неразривны мы, дѣти Твои"!
Подалисьмо отсю "поезию" дословно в ориґіналї, щоби переводом з московскої мови на руске не лиш не змінити нїякого слова, але щоби не звернути на себе підозрінє, що може ми дещо від себе додали або пересадили. Зміст тої писанини єсть в самій річи такий, що може-б дехто і справдї не повірив, щоб могло щось такого появитись на Буковинї. Треба іменно знати, що "Прав. Бук." називає себе ґазетою "для православного буковиньского народа", отже вимірені ті стихи до буковиньских Русинів, горожанів австрийскої держави, а радше підсуває она Русинам буковиньским от такі неприродні чутя супроти найстрашнїйшого тирана братів наших на Українї а заразом і непатриотичні чутя супроти нашого найяснїйшого цїсаря. Бо-ж пан Козаркевич і пан Кобилянский представляють тут росийского царя буковиньским Русинам за нашого отця (Отецъ нашъ) і кажуть, що "мы", значить буковиньскі Русини з царем росийским нерозривні, ("съ Тобой неразривны"), називаючи нас дїтьми росийского царя (мы, дїти Твои). Тут насувають ся сами собою думки: Коли-ж росийский цар отцем буКОвИньСКИX Русинів, а ми єго дїти і нероздїльні від него, що-ж тодї нам, Русинам буковиньским, наш цїсар Франц-Йосип, а що ми єму, і чи роздїлні від него?
Отак "Православная Буковина". Те пер послухаймо як Купчанкове "Просвіщеніе" Русинам буковиньским сьвітить.
На осібній прилозї своєї ґазети ч. 10 і 11. розсилає Купчанко образ помершого росийского царя Александра III. поміж наш руский нарід на Буковинї і представляє єго і вмовляє нашому народови, що то руский цар. Каже, що покійний цар "був истинный отець свого народа", був тїлом і душею руский чоловік, любив над все на сьвітї свою рідну сьвяту православну віру і свою рідну руску народність. Супроти сего рідного руского царя споминає нашого найяснїйшого цїсаря лише яко "нашого доброго австрийского цїсаря Франца Йосифа І-го", которому ми Русини лиш піддані! Отака штучна стилїзация вимірена вмисне на те, щоби звернути увагу нашого непросьвіченого руского народу туда, де жиє "рідний, православний руский цар", щоби звернути очи нашого руского народу на того "рідного царя" котрий любить руский нарід над все на сьвітї, із котрим ми, як каже виразнїйше "Прав. Бук", "неразривны".
Може нам закине хто, чи не за дуже партийно пристрасним оком дивимо ся ми на оті ґазети і їх поступованє, чи не пересаджуєм ми? Таже і волоскі або й нїмецкі ґазети подають деколи образ волоского короля, або нїмецкого цїсаря і нїхто недобачує в тім нїчого нельояльного. Що би ми хотїли, коби оно і з образком росийского царя, що подає "Просьвіщеніє" лиш так було?! В самім портретї нема очивидно нїчого злого, лише в тім, як ся єго описує і в якій цїли розсилаєсь той образ між народом. А то не сьміють і не позволяють собі навіть справдішні нїмецкі або волоскі ґазети буковиньскі представляти справдїшного нїмецкого цїсаря, або волоского короля в такім блескучім світлї, як се чинить нїби то руска ґазета рускому народови з неруским царем але нїби то рідним руским володарем і не пише жадна з них, що буковиньскі Нїмцї або Волохи нероздїльні від берлиньского цїсаря або букарештеньского короля, і не звертає жадна очи наших нїмецких або волоских горожан австрийских на "земний рай" в Нїмеччинї або Румунїї. А тут найшов був недавно тому Купчанко через Наумовича у своїй ґазетї у того "рідного руского царя" на Кавказї навіть "земний рай" для наших руских мужиків, куда зворохобив був кільканадцять родин, що плачуть і сегодня на Купчанка, бо раю там не найшли, а своє майно тут утратили.
Врештї Купчанко, Козаркевич і Кобиляньский знають дуже добре, що Москалї не Русини, що цар Алєксандер був росийский а не руский цар, що покійний був найгіршим гнобителем наших рідних братів руских на Українї, они все те докладно знають. Чому-ж захвалюють они нашому народови так дуже росийского царя, а як не знають, то чому не вандрують они сами туда до того їх "руского" царя, і в той ними винайдений "земний рай", але валяють ся тут і баламутять наш нарід? На се питанє відповість нам найкрасше ґазета львівска "Русское Слово", котра тим самим крамом торгує що і "господа" Купчанко, Козаркевич і Кобиляньский.
В статї: "Смѣна престола в Россіи", Ч. 12 і 43 оповідає тота ґазетка от що:
"Необходимо вспімнути єще и о тім, що покойный императоръ съ милостивыми вниманіемъ и снисходительностью относился къ покійному Іоанну Наумовичу, якъ то доказують хотя бы слѣдующіи два общеизвѣстныи факты: подарокъ одного милiона рублей для спасенія капиталівъ русскихъ галичанъ въ "Общімъ рольничо-кредитнім" Заведенію", значительная помощь для "Народной Торговли" (50.000 зр. Ред.) и пожертвованіе на памятникъ Наумовичу. Александръ ІІІ. интересовался жизнью галицко-русского народа и нерѣдко читал галицко-русскіи газеты. В 1890 р. во время посѣщенія императоромъ Александромъ ІII. Почаевской Лавры, онъ свернулъ увагу на крестьянъ-богомольцевъ, одѣтых въ невѣдомыи ему костьюми. Императору доложили, що то галицкіи крестьяне. Услышавши то, императоръ съ всею царственною семьею подойшолъ къ групѣ нашихъ крестьянъ и милостиво съ ними говорилъ. Отходячи императоръ поклонился крестьянамъ і сказалъ: "Знаю о васъ."
От чому тоті ґазети захвалюють Русинам так дуже росийского царя, називають єго руским царем і оповідають, що в Росиї, там мов в Раю! От чому! Бо росийский цар платить за те грубо рублями і каже, що він тих Русинів австрийских, що єму ся кланяють, "знає", наколи тоті самі "рускі" царі 20 мілїонів наших братів Русинів в Українї зовсїм не знають і не хочуть о них нїчого знати. От чому швендають ся тоті люди по австрийскій Руси, не дають Русинам супокою і не счезають вперед сами у той закордоньский рай з сибірским затїнком?! Бо они на то наймлені! Скачи враже, як пан каже! Так і тоті "господа", виродні сини нашого народу. Чим більшу вкують они московску брехню, чим величавійше славословіє злїплять на царя росийского і росийскі порядки, чим сильнїйше звернуть они очи темного нашого народу за кордон, тим більшу ласку здобувають они собі там, відки сиплють ся за таку "роботу" рублі мілїонами. От відки взялось те торжественне зворушенє тих ґазет "до самої глубини серця". Треба було конче "кріваві" сльози над покійним царем перед сьвітом вилляти, аби звернути очи нового царя на себе, що тут за рублї і для него найдуть ся "искренні" чутя і славословія для єго держави.
Відси походить також те явище, що наші румунїзатори підпирають також тих московских наймитів, що ставлять всякі перепони Русинам у ix розвою, тому шле волоский митрополит Морар-Андрієвич Купчанкови своє благословеніє, радить ся з ним, гостить єго в митрополичій резиденциї, наколи щирі Русини там приступу не мають.
Але жива сила нашого народу, і чим раз більше освідомленє єго через просьвіту народну викине небавом із себе отих виродних синів, як викидає здорове тїло болячку гнилу із свого внутра.
Буковина
18.11.1894