[Щури зїли чи злизали сіль для худоби.]
З початком сего року роздавали селянам сіль для худоби, щоби подати им поміч за-для попередного лихого року. Призначену сіль для громад староміского повіта зложили в громадскім шпихлїри в Посадї хирівскій, де она оставала під доглядом тамошного війта і члена повітової ради Ивана Галевича. Ц. к. староство роздїлило через свого урядника сіль на поодинокі громади після числа худоби і візвало громадскі старшини до відбору соли зі складу в Посадї хирівскій. Коли виказано в якій громадї худобу священика, ветеринар велїв вичеркнути, бо, мовляв, "ксьондзам і жидам не вільно давати тої соли", хоч по других повітах не вичеркувано священиків. Се вже такій звичай був тут за попередної управи староства, що рускі священики не мали ласки, з виїмкою двох-трех, а що більше, все ставало на пальцї і надслухувало... Та няй там!
Річ дїяла ся в першій половинї марта. Земля розкисла ся, по дорогах непроходима пропасть, про що з деяких сїл, особливо гірских, анї суди Боже дістати ся на Посаду хирівску! Рада в раду — стало на тім, що деякі перевезли сіль фірами, а другі надавали на Посадї на зелїзницю і спроваджували до найблизшої стації.
Громада Мшанець мала одержати 1437 кільо соли. Вибрали ся по ню з села війт, Гриць Пізнак, а з ним радний і бувшій перед тим війт Дмитро Грицуна, оба статочні ґазди. Приїхали на Посаду хирівску і зголосились до Ивана Галевича виказавши ся лєґітимацією. Там переночували, а на другій день т. є. 16 марта с. р. відобрали сіль. Купивши 14 міхів на сіль пійшли до шпихлїра. При вазї був сам Галевич, єго син і ще якійсь сурдутовець, котрому віддавали гонор: "Пане секретарю!" Ветеринара не було [поїхав на прогульку до Перемишля]. Молодий Галевич важив з сурдутовцем; старий Галевич часто виходив за своїм дїлом. На вагу клали самі дека, а через те годї було мшанецким борзо розпізнати ся, кілько відважено. Дмитро Грицуна якось підглянув, що під вагою з переду лежав тягарець 5-кільовий, і запитав ся: чому єго не кладуть на вагу, а на се відповів молодий Галевич: "Упав нам з підставки". Мшанецкі домагали ся, щоби більше давали соли, бо якось видавало ся им, що не всьо відважували, а на се учули відповідь: "Ви вже нас перебрали!" Сіль набирали в міхи рискалем разом з глиною зі шпихлїра. [Опісля в селї дві чвертки висипали на гній, бо годї було давати худобі сіль перемішану на-пів з глиною. Також повно в нїй було соломи.] Оден з мшанецких лишив ся при мішках, другій пійшов по фіру. Двома опадами перевезли сіль і дали на зелїзницю. Там переважили, взяли фрахт, і оба ґазди вернули домів. Невдовзї вислали фіри до Устрік і привезла сіль в село. Дивимо ся до фрахту, а там написано: сіль для худоби, дїйстна вага 1313 кільо. Рахуймо, що 14 міхів важило 14 кільо, тогди покаже ся, що громада Мшанець замість 1437 кільо соли одержала 1299. Де дїло ся 138 кільо, годї до тепер відпитати. З громади писали до ц. к. староства, щоби им хибуючу сіль додатково дали, а на се прийшла відповідь дня 27 червня с. р. ч. 5853, що після доказу відбору соли, предложеного в своїм часї урядником ц. к. староства, котрий репартицію переводив, зверхність громадска одержала всю сіль; впрочім вину за убуток соли, якій зверхність громадска замітила аж по відборі соли з маґазину, як каже, на стації в Посадї, може тота зверхність приписати лише собі самій, взглядно делєґатам, яких по сіль вислала, отже від них нехай жадає звороту хибуючої соли. [Підписав староста Пуницкій.]
Письмо се певно зложив дотичний урядник, а п. староста підписав в добрій вірі. Роздача соли відбувала ся ще за попередного старости п. Ґепперта, що відтак пійшов до Нового Торгу. Так само й по других селах нарікають, що всеї припадаючої им соли не видано. Так в Ґалівцї почали роздїлювати сіль помежи людей а побачили, що не стає щось до 200 кільо. Де сіль подїла ся, се для нас загадка. Люде по дорозї не злизали єї, бо не дуже смачна була, також не стопила ся в дорозї, бо то дїяло ся при кінци зими; не що инше, лише зїли єї щури. Се-ж не жарт, панове! могли щури зїсти во время оно зелїзо, чому-ж би не могли зїсти й сіль?
Про сю приключку подаємо трохи припізнену вістку, та якось так вийшло. Все-ж лїпше пізно, як нїколи. Маймо бодай надїю, що на будуче ц. к. уряд, підпомагаючи селян в нещасних припадках, постарає ся, щоби не давано им глини й соломи замість соли, а забезпечать сіль перед щурами...
Дѣло
08.10.1894