Як перед приїздом цїсаря до Галичини так і по єго відїздї загомонїло від численних голосів праси. Годї нам наводити чи то дословно ті всї голоси чи бодай головнїйші уступи, — ми хочемо подати лиш загальну характеристику тих голосів.
Праса польска, а також і пів-урядові та коаліційні ґазети віденьскі приписують подорожи, а взглядно промовам цїсарским, значінє політичне: цїсар зазначив, що з повним довірєм відносить ся до народу польского, а властиво до шляхти польскої, що вірить висказуваним чувствам льояльности а преданности та може на них числити, що автономія, надана краєви, котрої знаменем єсть увзглядненє національних прикмет і пошанованє историчних традицій народу польского, ще більше затїснила узол між державою а краєм, та вкінци що Поляки і монарх взаїмно розуміють ся і взаїмно на себе числити можуть. Такі слова монарха суть — після заключеня Czas-y — нагородою за розважну політику репрезентації польскої, котра порозуміла свої відносини до корони і нїколи не спроневірилась им помимо зміняючої ся ситуації парляментарної. Ті відносини до корони і держави опирають ся на пошанованю историчної индівідуальности зі сторони держави, на непохитній зі сторони Поляків вірности і привязаню та на спільнім з обох сторін довірю. За свою прихильність — кінчить Czas — може монарх числити на всяку для себе жертву, навіть жертву серця. Та жертва серця, зазначена в дописи з Відня до Kurjer-a Pozn. пером одного знатного політика тими словами: "Єсли би нам було знов вільно вибирати короля польского, то ми не могли би вибрати лїпшого — як Франц Іосифа!" — Fremdenblatt так одушевлений політикою репрезентації польскої, що називає елємент польскій хорунжим консервативної політики державної.
Демократична праса польска заявила досить замітне мовчанє. Не в смак тій прасї обставина, що всюди підчас побуту цїсаря висунула ся на першій плян шляхта. До депутації шляхти відозвав ся цїсар, що шляхта дає провід в даваню доброго приміру та що в нїй добачує і найде сильну підпору. Таке поминенє демократичного сторонництва польского, котре справдї переняло послїдними роками в свої руки всю organiсzn-y роботу і осягло замітні результати, не могло подобати ся демократичній прасї і длятого єсли вже не рекрімінаціями то бодай мовчанєм зазначила она своє невдоволенє.
Другим важним моментом в промовах цїсарских було означенє взаїмних відносин між Русинами а Поляками. Де темат промови дотикав загалу населеня Галичини, там цїсар зазначував спільне згідне дїланє обох народностей та честне соперництво в осягненю витиченої цїли, с. є. розцвиту і поступу матеріяльного і духового Галичини. Отсе спільне і згідне співдїланє обох народностей, котре можливе лиш при рівномірнім і рівнобіжнім трактованю потреб обох народів, а не при супремації одної народности над другою — найшло в деяких орґанах праси польскої цїкаву интерпретацію.
І так Przegląd каже, що монарх вказав напрям, в якім повинні ити квестії національні в краю. Цїсар апробує політику митрополита Сембратовича, котрий усуває від кількох лїт штучні, будовані самолюбними аґітаторами перешкоди на дорозї до повної згоди в краю. Робота тих аґітаторів веде ся в радикальнім і панславістичнім напрямі, а єсть більше або менше безконфесійна. Робота их буде мати від тепер знамя нельояльности супротив краю, рускої церкви і держави. — Gazeta Narodowa пише в тім самім дусї, а крім того не узнає нїяких сторонництв руских лиш цїлий нарід рускій, бо каже, що цїсар говорив до цїлого народу руского а не до сторонництв, котрі самозванно присвоюють собі право виключної репрезентації Русинів.
Справдї така интерпретація може бути лиш випливом звістної злоби а вже навіть не хоробливої фантазії. Ми знаємо, що найвисшою мудростію політики Поляків супротив Русинів єсть засада divide et іmреrа, що всяка консолідація і солідарність в имя народних идеалів і интересів руских доводить політиків польских до крайної лютости та що они би бажали ще такого пошанованя і здїйстненя своїх историчних традицій, коли то не було мови о другій народности, а лиш о Польщи від morza do morza. Длятого над тою интерпретацією польскої праси можуть Русини лиш жалїти і она певно не спинить их, щоби они жили своїм житєм для добра свого народу а не для цїлей польских політиків.
Дѣло
14.09.1894