Видержати!

Зі східної Галичини доходять нас щораз чорніщі вісти. Польська військова і цивільна управа поставили собі за ціль використати свою хвилеву перемогу і безконтрольність та стараються, не відкидаючи навіть найбільше нелюдських средств, як найбільше число українського населення переправити в країну "ідіже ність болізни, ні печали, но жизнь безконечная".

Нищать безпощадно українську інтеліґенцію, в першій мірі українське духовенство, винищують неменше і наше сільське населення. На чоло польських узброєних опричників станув чоловік без освіти, оглади і серця, що вродився і виpic в студених сибірських стопах, від дитини служив вірно цареви і став царським ґенералом. На імя йому Вацлав Івашкевич. Як богато царських собак cхоронився і він під крила польської реакції, яка видвигнула його на світло і разом з другим подібним йому духово чоловіком — Йосифом Галєром — віддала їм команду над кровавим польським походом на українські землі. Польська преса, збожеволіла з ненависти до українства, проголосила їх новочасними Яремами Вишневецькими і вживає їх, щоби супроти збрунтованого українського хлопства примінювали його методи.

Так і сталося. Всі галицькі кримінали і арешти переповнені Українцями і Українками. В казаматах в Івангороді, Берестю, Павяку догоряють тисячі і тисячі невинних українських жертв польського звірського терору. Повно наших в бараках в Вадовицях і Домбю, до наших під цю пору (в самім Домбю) є понад 8,000, в тім понад 3,000 інтеліґенціі. Австрійські Талєргофи, мадярські Аради і сибірська зсилка — це рай в порівнянню до цего пекла, яке там з ласки польської "культури" переходять нині діти українського народа, за це єдино, що всупереч польським інтенціям бажали української держави на українській землі. Число мучеників і мучениць в занятих Поляками областей cхідньої Галичини виносить нині в польських тюрмах і бараках понад 60,000. Такої масакри не робив і Муравєв по здавленню польського повстання з 1863 р. і давним царським вішателям треба би іти на практику до польських "культуртреґерів". Людське слово і людська рука за слабі, щоби змалювати хоч приблизно всю велич звірств, яких тепер довершують на нашім народі звироднілі і схудобілі діти шляхотської єзуїтсько-клєрикальної Польщі. Всі вони виховалися на безсовісній, брехливій лєктурі Сєнкевича і нині одною лавою ідуть проти нас Падеревський, Дмовський і Дашинський.

Картини з "Ogniem i mіесzеm" переводять в діло, бракує хиба довгих шпалірів з повбиваними на паль гaйдамаками.

Українським селянам вирабувала все узброєна польська сволоч, що зветься польською армією. В українських селах забрано селянам худобу, конi, збіже, одіж, домашні і господарські знаряддя. Богато сіл спалено, на инші наложено високі контрибуціі, що її селяне заплатили під загрозою спалення села. Більшість церков позамикана, бо священики в тюрмах, або ратувалися утечею за Збруч перед польськими мордами; замкнені школи, де вчителювали Українці або Українки, бо і ці під польським ключем. Українські товариства позамикані, не вільно видавати українських ґазет, припинено публичне українське життя.

Нe ощаджено і найбіднійших з бідних, бувших воєнних виселенців з над боєвої лініі. Ці нещасні жертви війни вернули щойно в р. 1918 і досі мешкають в ямах під землею, або в давних стрілецьких ровах, в додатку без відповідної одіжи і обуви, бо те все пропало. Польські умундоровані погромщики не оминають і тих нещасливців та здирають з них чоботи і відбирають накривала, що їх вони минулого року одержали від австрійського правительства.

В краю ширяться в застрашаючий спосіб ріжні пошестні недуги. З розмислу не дають Поляки нашому населенню ніякої санітарної помочі і взагалі ніякої підмоги. Старші і діти мруть як мухи. В малих громадах, де перед війною вмирало річно 20 до 30 людей, вмирає їх тепер стільки тижнево. Після оцінки знатоків популяційних відносин і теперішних відносин в східній Галичині — число цих жертов свідомого безкровного польського морду буде виносити з пів міліона душ.

Ніякий татарський набіг на нашу землю не був так страшний і так руйнуючий, як теперішний польський.

Годі передати тут муки катованого ляцькими наїздниками українського народа. Він переходить під польською "культурою" страшне пекло, але зовсім не подається, противний всякому порозумінню з наїздником; терпить і хоче терпіти, бо вірить, що хвиля повної відплати недалека.

Видержати, не вдаватися в ніякі пересправи з Ляхами — це загальний клич всіх без виїмки наших людей в краю.

День визволення з тяжкої ляцької неволі не за горами.

Український прапор