Макіявелізм польськоі політики.

 

Тернопіль 26. VI. 1919.

 

Недавно довелось мені бути в кіно у швайцарському француському гopoді і я здрігався на вид нікчемних кампаній на німецький народ. Перед моі очи пересувалися найогиднійщі сцени мнимих звірств німецьких полонених у Франціі і фільм зображав Німців розбишаками страшніщими всіх канібалів, про котрих доводилось нам в дитячих літах читати у сензаційних романах для молодіжи. Я публіка скреготала зубами на дикарів-Німців і оплескувала брутальні сцени, що обкидали гнилю калюмній цей геройський і безсумнівно культурний народ.

 

Я не дивуюся, що Франція так дуже покумалася з панською Польщею. Свій найшов свого. З одного боку гниль будуарів грізеток, сексуальне збоченнє, гіперкультура гнилого заходу — а з другого боку глупа бута збанкротованого шляхтича якому остався тільки герб і кепські портрети та туга за канчуком, ідіотична манія зарозумілости, жадоба гуляння на чужий рахунок і безсердечність Торквемади. Загіпнотизовавши себе самих і західню Европу брехливою історією свого псевдогеройства і поставивши себе на пєдестель мучеників і піонірів борців за культуру цілоі Европи, Поляки від гімназійного засмарканця аж до найповажніщого політика — вмовили в себе, що ціла довголітня війна закровавила земний гльоб тільки в ціли створення історичноі Польщі, бо світ має застарілі зобовязання супроти польського народу. А щоби своі хорі претенсіі чимось оправдати, треба з одного боку гіпнотизовати далі Европу своім культурним післанництвом, а з другого боку творити новий культ польськоі мартірольогіі.

 

І ось повстає нова лєгенда про польське "передмурє" перед большевицькою навалою; Польща враз з Румунією має зліквідовати большевиків і вирятувати Европу перед загибілю в обіймах московського хама.

 

З другогож боку при помочі купленоі за вижебрані в Европі міліони европейськоі преси обкидаєся украінський народ багном клевети, пускаєся в курс фотографічні знімки з обезображеними трупами нібито замучених украінською рукою польських героїв, робиться з украінськоі арміі банду большевиків і т. д.

 

Льогіка, здоровий розум, етика, почуття сорому — все те для Поляка чуже.

 

Що скаже Европа на це, що "геройська" польська армія втікла у паніці на видуману вістку, що украінська армія злучилася з большевиками — це польського політика не обходить. Що скаже світ на це, що неістнуюча по відомостям польськоі преси наша армія розбиває в цілім ряді боів польське "передмурє" — це не важно. Що хтось може спитати і польських газетних брехунів і п. Падеревського, які голосять світу, що Львів боронили діти і дівчата, де була польська армія і чому діти і дівчата мусіли виручати "героів" — про це польський політик не подумає. Бо в нього мідяне чоло, витерте віками безсоромности й нікчемности. Він не знає сорому, як не знає сорому польський історик, що фантазує про Польщу "передмурє" Европи, хоч знає, що усі атаки монголів розбивалися й кінчилися на степах Украіни, та що тільки в цих боях Польща побіджувала, в яких брязкотіла побіч шляхоцького палаша козацька шаблюка; як не знає сорому польський романіст, котрий представляє Хмельниччину, як незорганізований бунт хлопства і малює нечувалі чуда — подвиги польського пяниці-шляхтича а кінець-кінців мусить признати побіду за Хмельницьким.

 

Ідіотичний хвалько знає, що світ має більше олію в голові, ніж польська куховарка, та що всеж таки факти велять світови призадуматись над силою нашоі зброі і дійсністю істнування украінського народу по правому березі Сяну — і він пускає у світ своє останнє, добре випробоване, оружє клевети. Француз оклеветував свого безперечно сильного під кождим оглядом противника при помочі фільмів — француський кум, Поляк возиться по Европі з фотографічними знімками, сфабрикованими так, як фабрикується фільми. Він везе до Тернополя псевдо-француську місію і відкопує трупів колишніх вертаючих російських полонених, спрепарувавши ix наперед так, як треба, і показує ix як мнимі жертви нашого вандалізму.

 

Він оклеветує митрополіта Шептицького, котрий зі свого сумного заслання хоче поіхати до Риму з далекосяглими плянами, що цей праведник стремить до створення украінськоі незалежноі церкви, і перед воротами до Італіі замикає йому доступ до неі. Він очернює украінського члена місіі, що він большевик і посланник большевицького правительства і не впускає його в Европу. Він купить франц. збанкрутованого генерала і велить йому підписатися як авторови на товстій франц. книжці, в якій він доказує, що украінського народу немає і ніколи не було, та що Украіну треба поділити між Польщу і Москву.

 

Він іде під вікна Украінця, стріляє з кріса, а відтак напускає на мирного батька сімі банду драбуг і катує невинну жертву під закидом, що вона стріляла на польського "героя". Він вкінці везе до Парижа польську блакитно кровну кокоту і за гріх і спідленнє купує сімпатію Европи до "замученоі отчизни".

 

Безсоромність, гниль, брехня, хитрунство, клевета — все те добре випробовані способи польськоі політики, все те служить "ад майорем Польоніє гльоріям", бо зарозумілість Ляха робить його до сього степеня сліпим, що він і припускає, що фарбований лис може тільки в очах дурня уходити за справжнього лиса.

 

Та горе цему лисови, коли на ньому світ пізнаєсь.

 

А для нас з сього наука, що ми мусимо стреміти усіми способами до знищення нашого ворога, бо инакше він знищить нас без пощади.

 

Українські вісти

27.06.1919

До теми