П. з. "Чи Антанта думає про долю України?" містить парижський "Le Journal Paris" з дн. 4. лютого с. р. замітну статтю, яка порушує високо актуальне під теперішню хвилю питання відношення Антанти до України. Статтю сю подаємо нище в дословному перекладі.
Мирова конференція займалася вже польським і румунським питанням. Зараз займається вона грецьким питанням, але про Україну не говорить ні слова. Не можемо поминути сеї мовчанки без уваг.
Як нам відомо, Україна не є ворожим краєм, але вона воює з Румунією за Буковину, з Поляками за велику частину Галичини, цілу Волинь, за провінції Вильно і Гродно (? — Ред. Peп.), території так великі, як половина Франції. Тому слід би занятися тою справою. Того дня, котрого великі держави взяли під увагу східню проблєму, вони повинні були руководитися більше загальним світоглядом. Правда, можна собі представити сотворення сяк-так забезпеченого положення в Европі без Великоросії, але не можна без України, а саме з двох причин: Україна, се шпихлір Европи; будуччина Польщі злучена нерозлучно з будуччиною України. Історія сих двох країн, се історія столітньої безнастанної боротьби. Одинока границя, яка істнує між тими обома державами, се безперестанне відновлювання ворожнечі. Замішання в одному краю несуть за собою важкий наслідками розпад в другому, а польська анархія могла би отворити браму для всіх думок відплати Німеччини. Я говорив се і повторюю: Не буде мира в Европі, коли знова не настане порядок на Україні.
Але чому властиво полишається Україну її долі? Чи може нема правительства в тім краю, де найбільш винята з під права партія, має їх бодай два або три? Зовсім ні. В Київі є правительство. Се Директорія, екзекутива давніщої Ради, на чолі котрої стоїть Винниченко. Се правительство має армію, якою командує отаман Петлюра. Він виборов собі по всім формам признання союзних держав і пійшов так далеко, що згодився переняти часть російських державних довгів. Чомуж отже робиться йому труднощі? Був час, коли Україна мала повну прихильність антанти. Було се з початком літа 1917. Звізда Керенського зблідла, а всі надії вратувати Росію звернулися до Київа, де, як здавалося, Директорія Ради, з Винниченком на чолі, формувала сильний режім. Але нараз прийшло до великого перевороту. Перетята россійськими арміями, які в повнім безпорядку посувалися назад, побачила Україна, що може статися добичею большевиків. Від Антанти не було що ждати помочі. Що було діяти? Директорія рішилася просити Німеччину о поміч, але незадовго стогнала Україна під німецьким ярмом. Щоби укріпити свою владу, настановили Німці на місце демократичного правительства автократичну владу гетьмана Скоропадського, якого підпирали поміщики. Але по розгромі Німців піднялися українські патріоти. Вони прогнали гетьмана, поставили знова владу давнійшої Ради й почали з уступаючими на захід Німцями партизантську війну. Чи позабуде Антанта минуле і знова навяже зносини з Винниченком? Трівожні і ще цілком не вияснені події, до яких прийшло з хвилею причалення союзної фльоти в Одесі й перешкодили порозумінню, ще досі зістали непорішеними, Директорію Ради обжаловується, що мала зносини з большевизмом. Одначе певним є се, що для большевиків те, що Директорія не звертає на них уваги, й становить причину до ведення з нею боротьби на життя і смерть. Вони забрали їй Катеринослав, потім Харків.
Коли так дальше піде, то Україна буде виставлена на анархію. Та правительству Винниченка роблять ще инший закид. Його демократичні змагання мають перешкоджувати спільній праці з такими людьми, ж Дінікін, Колчак, Краснов, котрі — як догадуються Українці, хотять привернути старий режім. Але тих людей певно підпомагають такі, котрі все ще носяться з божевільною мрією негайного відбудовання старої Росії. Без сумніву зроблять також увагу, що доля України, яка є частиною давнішої царської держави, залежить від майбутньої конференції на Княжих Островах. Але колиж збереться сей фантом-конференція? Чи Україна, опинившись між большевиками і Польщею, не буде тут так довго ждати, аж вдруге кинеться в руки Німеччини?
Република
20.02.1919