В часоп. "Narodni Listy" (9. І. 1918) появило ся слідуюче інтервю з дром Панейком, державним секретаром для заграничних справ західно-української народньої Республики і п. Сидоренком, повновласником Директорії в Київі.
Україна прямує до своєї незалежности з національних, економічних, соціяльних і загально політичних причин. Між тим, коли Великоросія була par excellence державою національностей і національні суперечки царська влада спинювала тільки силою, коли Росія є і була би завсіди огнищем національних спорів у будучині, які були би тим завзятійші, що кожде правительство в Москві і в Петербурзі, починаючи від ультра — реакційного, а кінчаючи на найчервонійшім большевицькім із зглядів імперіялізму або проґрамового націоналізму, матиме централістичний устрій змагаючий до здавлення національних окремішностей поодиноких народів. Україна становить собою одноцільний, 30-міліоновий національно свідомий нарід і тому нема причини, щоби в нутрі її самостійної державности вибухли національні суперечки. Під економічним зглядом Україна є маркантно хліборобською країною з сільсько—господарським промислом і в ній находять ся незміримі богацтва сирівців, заліза, вугля і т. д. Для України є найважнійшим економічним і соціяльним постулятом переведеннє аґрарної реформи, яка мусить опирати ся з одного боку на засаді приватної власности, з другого боку одначе мусить мати в собі конечні обмеження, щоби не допускати до накопичення великої земельної власности. З сього виходить, що Україна під економічним оглядом на цілі десятиліття вибере шлях витворення великої незалежної і зажиточної селянської середньої верстви, яка була би в силі платити податки і давала добрих покупців і становила знаменитий ринок збуту для заграничного промислу, який не так скоро повстане на Україні. За часів зєдиненої Росії Україна під економічним зглядом платила три четвертини загальних видатків імперії, не маючи за це ніякої рекомпензати для свойого населення під національним, чи економічним зглядом. Україна відокремлена і незалежна буде мати можність розпоряджатись своїми цінностями, національним добром і приходами в хосеннім для себе напрямі, а для внішних держав буде тим кращим сусідом і підметом торговлі, що у свойому внутрішньому життю вона буде займати ся передівсім уздоровленнєм своєї хліборобської верстви.
В сей спосіб для чесько-українських зносин відкривають ся знамениті перспективи. Маючи перед собою зєдинену Росію, чеська індустрія мусіла би вести конкуренцію з иншими державами, які ще перед тим застерегли собі монополь на ринку збуту Росії. Вже й сьогодня істнують дані до дружніх і економічних взаємин між Чехами й Українцями. На Волині живе около 100.000 Чехів, а майже ві всіх більших містах України подибуємо чеських ремесників, купців і представників технічних професій. Для дальшої еміґрації чеських сил, все одно, чи кольоністів, чи інжинірів і т. п. національно одноцільна Україна дає богато кориснійші вигляди на будуче, чим національно перемішана, соціяльно пошматована і під господарським оглядом зовсім знищена Росія. Варто запримітити, що між Україною й Чехо-Словаччиною рівнож у політичньому відношенню нема ніяких предметів незгоди. Між ними нема ніяких спорів о межі, ніяких історичних противенств, а дальше ні Україна ні Чехо-Словаччина не змагають в межах своїх державних границь до господарського чи соціяльного радикалізму; при дружніх відносинах найдуть ся вже способи і дороги до наладження господарського і соціяльного зближення, яке відповідало б інтересам народніх мас обох держав.
Сі користи для обох демократичніх народів будуть мати місце тільки в такім випадку, якщо поруч чехо-словацької держави стоятиме національно одноціла, соціяльно упорядкована, оперта на сильнім економічно селянстві українська державність. Національно перемішану, соціяльно зрадикалізовану, економічно непевну єдину Росію буде точити внутрішня недуга і становитиме не тільки небезпеку для упорядкованих демократичних республик, але що більше не представлятиме для них ніколи економічної вартости для господарських взаємин.
Як сказано, між Україною і Чехо-Словаками нема ніяких противенств. Хоча ходять чутки, немов-би Чехо-Словаки бажали політично лучити ся з польсько-румунським бльоком, одначе нема познак, щоби сей бльок звертав ся против України. Не треба забувати, що Польща може мати територіяльні суперечки, що польська індустрія орієнтуєть ся на схід і, що Румунія внутрішно стоїть на передодні соціяльного перевороту, а як держава національностей, до чого вона змагає, буде внутрішно збалканізована. Тому між Чехами з одного боку, а Поляками і Румунами з другого боку спільність інтересів не може йти так далеко, щоби вона звертала ся своїм вістрєм виключно против українсько-чеських взаємин тоді, коли поміж Чехами й Українцями не можуть бути зовсім ніякі противенства а за те є фактичні можливости глибокого й широкого зближення.
При оцінці чесько-українських можливостей не треба переочити деяких настроєвих моментів, які обом народам спільні. В першій мірі — се ґерманофобія, сповнююча оба народи, яку воєнні події ще більше скріпили. Україна в Галичині не може сього призабути, що в початках війни ґерманський кат справляв свій пир серед українського народу, а Велика Україна навчила ся відповідно цінити німецьку реакційну політику, бачучи, як Німеччина з помічю заговору Скоропадського пробували знищити до основ українську демократію. Тайний Союз українських патріотів крівавив ся з безчислених ран в часі від квітня 1918 до вересня 1918 р., коли то німецькі війська на Україні пробували приготовити відбудову реакційної Великоросії, насильно здавивши всякий вільнодумний і національний порив. Безсумнівно, що Чехи й Українці сходять ся в своїх поглядах що до оцінки німецького духа.
Остає ще сказати декілька слів про українську область між Збручем і Сяном. На сій области живе около 4 міліонів Українців, які творять (за виїмком урядницького Львова, де 40000 польських урядників штучно витворює на вні польську більшість) всюди абсолютну більшість аж до 80 процентів. Національно ся область становить український Піємонт, бо тут національна українська ідея і національне почуваннє були особливо плекані і зуміли витворити особливші політичні засоби. Самоозначення народів домагаєть ся також ся область і найбільшим бажаннєм галицьких Українців є жити з російськими Українцями спільною долею в самостійній національній державі.
Український Голос
02.02.1919