Про большевізм.

Тернопіль, 26. 1. 1919.

Слідячи за розвоєм політичного життя на Наддніпрянській Україні, подибуємо деякі партії — яких намножило ся там доволі — що стоять на двох ногах і не знають, на котру з них стануть сильнійше. Члени цих партій большевиками не є і навіть відпекують ся від большевізму; колиб одначе ідея большевізму пішла побідним походом на Францію і Анґлію, тоді і вони не від того, щоби до большевиків нахилити ся. Думку цю поділяє й дехто з молодих, галицьких Українців, що перебував довший час на Сході. Поділяти її, однак не може цей, хто бодай дрібку критично думає.

Большевізм — не кажу російський, але й цей, і що любить називати себе ідейним, — не вдержить ся довго. Він може істнувати тільки як теоретичне поняттє, в практиці являєть ся однак елєментом руйнуючим, а не будуючим і як такий засуджений є на близьку загибіль. Де появляється, несе зі собою згарища і матеріяльну руїну; сіє ненависть і виступає як ворог культури. Спочиває він не на плечах широких мас, тільки на вістрях штиків чужосторонних наємників, яким байдуже добро загалу, чи національний інтерес. Цей наємник, як знаряддя терору, живе наживою, живе досі, доки стає цеї наживи. Длятого й большевізм, який опираєть ся на наємниках, який дихає терором і має одну мету руйнування, не поживе довго. Де прийде — там зруйнує, новогож нічого не поставить. Дальшої наживи не буде і сам він згине в своїх руїнах і звалищах.

Оманювати себе, чи навіть бояти ся, що большевізм поширить ся на західню Европу і перейде у Францію і Анґлію, не має зовсім підстави. Він не має там ґрунту до поширення. Большевізм, після моєї думки, це вислів розпуки, це страшний протест народа, безпощадно поваленого в боротьбі, народа, який спливає кровю і шукає за виновниками завданих йому ран, який стратив панованнє над собою і віру в себе. Таким страшним криком розпуки є большевізм в Росії, тaким самим являєть ся він на наших очах в Німеччині. В Німеччині задушено його, задушено його зараз в днях уродин разом з його батьками, в Францію і Анґлію не перейде він мабуть ніколи. В обійми большевізму кинеть ся побіджений, покалічений, повалений без милосердя на землю, побідник не зважить ся на це. І я сумніваю ся, чи у Франції або Анґлії найдеть ся хотяй би одна верства суспільности, якаб пособляла большевізмови. Ні! Франція зі своєю побідою не зрече ся для большевізму міліярдів контрибуції, Анґлія в повні свойого розвою і тріюмфу не віддасть для большевізму богатих кольоній і володіння над світом, Америка в блеску збавительки людства від пруського мілітаризму не кине для бозьшевізму своїх капіталів. А міліярди контрибуцій, богаті кольонії, безчисленні капітали зможуть в країнах коаліції задоволити й ті верстви, якіб не дуже задоволені були з нинішного ладу. Бо тільки незадоволені верстви викликують большевицький рух. Чи є вони в Анґлії? Мабуть нема і про большевізм їм навіть не снить ся. Їм добре. Анґлійський робітник не поміняв би ся нині становищем з нашим урядником в шестій ранзі. Цілком певно не зробить цего по війні. Так само робітник французький і американський. Вони осягнуть тільки поліпшеннє їх так доброї долі і як побідники осягнуть її напевно — однак в большевицькі обійми не підуть ніколи. Вони розумні і дозрілі. Тому даремні сподівання на поширення большевізму в російських терористів.

Отже і деяким українським партіям не треба зовсім, хитаючись на дві сторони — стояти на двох ногах. Час вже на одній рішуче стати і виступити на безпощадний бій з большевиками. Большевізм не для нас. Він несе смерть нашій державности, руїну нашому економічному добробутові, загибіль нашій нації. Сторонників большевізму коаліція не підіпре, а поборювати буде на кождім кроці. Сила і будуччина по стороні держав заходу і коли ми хочемо сі держави мати за нами, гонім як найскорше большевиків з границь України. Цего жадає від нас міжнародне положеннє і політична зрілість нашої нації. Коли цего не зробимо, станемо забавкою в руках сильнійшого.

Большевізм і його експеріменти не для нас.

Український голос