Правда, самостійна українська держава перестала бути неосягненою мрією — але памятаймо що ся мрія не осягнула єще степеня повної, совершенної дійсности. На місці давної Австрії і Росії не стоїть ще новий будинок Української Народньої Республіки. І не хоронять нас ще мури від студени і морозів, не хоронить нас дах перед дощем і бурею. Наше державне життє єще не захищене. На нашім подвірю єще повно незапрятаного австрійського і російського румовища з попереднього змогли ми заледви поставити деревлянний барак, в якім з бідою примістили все те, що вдало ся нам виратувати з світової катастрофи.
Все що досі зроблено, се лишень в малій мірі було актом творчости нового, се було лишень приготованнєм до тої творчости. І отсе настає велика пора, в якій має починати ся перший акт творення нашої держави. Треба усунути старе румовище, закладати підвалини, звозити матеріял і на місце провізоричного барака ставити міцний і тревалий господарський будинок.
Та не в мирний час приходить ся нам будувати нашу хату. З усіх сторін поступають чорні хмари і гроза бурі зависла над нами. Потреба сильної охорони, щоб буря не змела з землі те, що вже досі поставлено. Наші хоробрі війська боронять нас перед ворожою навалою, та однак та охорона не така певна, щоб спокійно можна було взяти ся до будовання держави. На жаль богато, дуже богато одиниць, обовязаних до служби військової усуваєть ся від неї, скриваєть ся по кутах. Сю сумну прояву добачуєть ся у нас у всіх верствах нашої суспільности, у селян, міщан, робітників а на жаль і у інтеліґенції. І коли ми картаємо і осуджуємо за сей народний злочин "меньшого брата" то з тим більшою суворостю мусимо се осудити у інтеліґента. Легковоженє сего обовязку є у него непростимим злочином, не меньшим від злочину якої зради. Соромом і вічною ганьбою вкриваєть ся кождий обовязаний до військової служби український молодець, шо не стоїть на фронті з крісом в руці. Се його обовязок і жадні реклямації, жадні становиска і заняття жадні вимови і викрути від сего святого обовязку в сю велику хвилю нікого звільнити не можуть, хиба лишень дійсне каліцтво або тяжка недуга.
Нехайже кождий тямить, що суспільність на них все глядить, що, хоч хвилями мовчить, то се знак не німої згоди з їх поступком і не байдужности а знак німого болю. Нехай кождий тямить що ся мовчанка, то мовчанка самовстиду, що такі одиниці серед неї находять ся. Наша борба се не забаганка одиниць, се не іграшка легкодухів, се твердий і невідкличний приказ історії, се приказ ґенія, що розпоряджає долею не поодиноких людей, а долею цілого народа. Хто сему приказови не повинуєть ся, хто в сю хвилю ухиляєть ся від наложеного на него обовязку, хто в таку хвилю не спішить сам на своє становиско — се коли не зрадник то трус.
Те пятно зрадника стягають на себе і всі віком до військової служби не обовязані, котрі усунулися від громадянського життя, котрі задержали будь-то прихильно-вижидаючу, будь то строгу невтральність. Ми занадто бідні на інтеліґенцію, занадто мало маємо робучих сил, щоб могли без сего болючого закиду глядіти на безчинність інтеліґентної одиниці. Нам потреба рук до творчої праці. І мусимо згуртувати всі сили, всю життєву енерґію вправити в рух, напружити всі наші умові спосібности, щоб збудувати і скріпити наше державне судно, щоб кермувати ним по розбурханих фулях людського океану, кермувати вміло і кріпко не попасти в вир, не розбити ся о підводні скали не сісти на мілині. Кожда інтеліґентна сила женщина чи мущина, на селі чи в місті обовязана до тої праці. Ніхто від неї під жадним услівлєм не сміє вимовляти ся. Ні голод, ні холод від неї не увільняють. Одні кладуть на жертвеннику вітчини своє життє, проливають кров — другі мусять жертвувати вигодами і спокоєм, навіть здоровлєм а хочби і життєм. Нероби і самолюби — гірш лишнього балясту — се шкідники народні, не ліпші зрадників.
Слухаймо голосу ґенія, самі спішім на становиска, на які він нас кличе:
"Його голос сильний з гори як грім гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
"Не спинить вас! Зносіть і труд і спрагу і голод,
"Бо вам призначено скалу сесю розбить!
Український голос
25.01.1919