Стало ся... Мрія наших прадідів, дідів і батьків, палюче бажаннє наших борців, що засівали своїми кістками поля рідної країни, або конали по казаматах і тайгах Сібірі, велика ідея обєднання України стала ся дійсністю. Дня 3. січня с. р. У. Н. Рада, наш народний парлямент, ідучи на зустріч бажанню цілого народу, проголосила злуку нашої країни з Наддніпрянською Україною. Серед гробової тиші, серед якої було чути стуканнє серць тисячки присутніх членів Ради і зібраних з цілого краю гостий, впали великі слова, що матимуть історичне значіннє, слова про зєдиненнє усіх земель України. Впали кордони, що рвали наше тіло на шматки і робили нас легшою добичю захланних сусідів і важкий камінь трівоги за непевну будучину звалив ся з нашої груди і вмить прояснили ся обличча 40 міліонів синів і дочок великої воскресшої України. І тому з притаєним духом, стоячи, вислухали зібрані історичної резолюції про обєднаннє всіх наших земель, а відтак серед сліз невимовного зворушення витали великий акт гимном віри: Вже воскресла...
Так покінчив ся перший акт нашої драми воскресення, покінчив ся акордом бадьорої віри у світлу нашу будучину, певности в побіду нашої святої справи. Бо голоси з посеред люду, які промовляли за злукою, вислови такі, як: "коли маємо пропадати, пропадаймо обєднані в одну сімю", слова запевнення, що тепер стануть до бою навіть сідоголові старці, а вкінці промови представників Наддніпровя і Угорської України впевнили кождого, що цей ясний якорд, який замкнув першу дію нашої драми, є тільки заповітом ще могутнійшої акції в другій дії. Та й инакше й не може бути. Проста льоґіка говорить нам ясно, що обєднані в одну велику сімю, користуючи ся на рівні спільними фізичними й матеріяльними засобами, ми мусимо створити далеко більшу силу, як була наша дотеперішня роздроблена сила, а свідомість того, що побіч кожного з нас і разом з нами стоїть 40 міліонів таких же вірних синів України, сталитиме нашого духа відвагою і вірою в побіду нашої святої ідеї.
Та нехай ся свідомість не приносить нам заразом шкоди. Нехай певність, що наш табор чисельний, не веде нас до думки, що ми, кождий зокрема, можемо дещо облегчити наш дотеперішний тягар обовязку супроти рідної країни, над котрою й далі грохочуть громи великої тучі. Ні! не в сій ціли зарівняли ми кордони, щоби обовязок боротьби скинути з себе на плечі других наших братів, а навпаки: ми цей обовязок ще прибільшили. З цеї пори ми мусимо бороти ся на два фронти: з нашим зовнішним ворогом, що вдарить тепер на нас з подвоєною силою, поставивши на карту останнє, і з ворогом внутрішним, з темнотою і з недостачю національної свідомости, які женуть наших братів Наддніпровя небезпечними шляхами партизантки і домашньої коромоли.
"Пора це великая єсть!.."
З одного боку наступає на нас Польща з цілим завзяттєм і заїлістю грача, що має в руках останню карту, а далі благають нашої помочі угорські наші брати, на яких гострить свої апетити аж потрійний ворог, і буковинські Українці — а тимчасом на Наддніпровю піднимає голову темний Марко Проклятий, що у своїм засліпленню усе параліжував найкращі змагання наших передових одиниць, борців за волю України. Отже не відпочинку ради зєднали ся ми в одній республіці, а в ціли обєднання наших сил, розложення рівномірно на наші плечі важкого труду боротьби і задокументовання, що всякі затії наших сусідів хоч би на найменший шматок нашої землі зустрінуть ся з належною відправою усього 40 міліонового народу.
Впали між нами кордони, немає більше російської, галицької, буковинської й угорської України, немає навіть двох українських республик — є тільки одна велика українська республика, що своїми просторами дорівнює колишній австро-угорській державі, а своїми богацтвами вибиваєть ся на передове становиско між державами Европи. І певна річ, тепер наші вороги стануть нас респектувати більше, як досі, та з другого боку вони грянуть на нас з більшим завзяттєм, як досі, бо їх мрія про пануваннє над нами розвіваєть ся. Отже чуваймо! Держім пястук готовий до відбиття удару напасника! Один момент неприготованости, одна занедбана хвилина — а можемо найти ся в положенню грача, який небачно випустив з рук атута. Тепер, або ніколи!
"Бо пора це великая єсть!"
Український Голос
16.01.1919