Межинародна валюта.

IV

(Конець.)
Ми згадували вже, що побічь змаганя країв конвенції латиньскої заводити всюди золоту валюту, проявилось змаганє заводити найперше в головних державах світа, а відтак і всюди валюту подвійну. Змаганє то, репрезентоване нинї головно в Англії, де сторонники валюти подвійної т. зв. „бімета­листи“ заняли видне становище в згадуваній нами недавній комисії, скликаній для обду­маня справи межинародної валюти. В коми­сії тій підняли біметалисти гадку, щоби по­двійну валюту завести у всїх краях і тим способом зробити єї валютою межина­родною.
Проєкт той як і в загалї цїле пи­танє межинародної валюти має натеперь і буде мати ще дуже довго чисто теоретичне значенє, длятого обмежимось тут знов лиш на короткім переглядї добрих і злих сторін подвійної валюти, а ті дадуть нам рівночасну міру хосенности і можли­вости приложеня єї в практицї.
Першим аргументом промовляючим за подвійною валютою, котрий підносять все єї сторонники, єсть надїя на регабилитацію срїбла, котре яко шляхотний металь має всї прикмети доброго матеріялу на грішь, а ко­тре при золотій валютї дознає незаслуженого упослїдженя, шкідливого для економичних відносин краю. Дальше, після думки многих промовляє за подвійною валютою такожь і то, що коли і золото і срїбло буде мати ва­люту, т. є. в однім і другім металю мож­на буде правно платити довги і заспокоювати зобовязаня, то довжникам стане лекше, бо будуть могли вибрати собі металь дешевшій, т. є. срїбло і ним платити то, до чого суть обовязані. А вкінци підносять, яко безпереч­ну а велику заслугу подвійної валюти обста­вину, що она збільшає скількість грошей в краю, через що з одної сторони спадає процент і не так легко шириться лихва, а з другої сторони вартість самого гроша не иде надто в гору, а тим самим запобіга­єсь надто великій дешевости всяких проми­слових продуктів, котра наступає звичайно, коли вартість гроша иде в гору і розумі­єсь, шкідливо відбиваєся на интересах про­мислу і торговлї.
Всї ті прикмети подвійної валюти ви­глядають не так дуже приманливо, як пред­ставляють їх сторонники тої валюти, коли им приглянемось з другого боку.
І так, що-до пільги для довжників, то цїла та пільга може дуже легко відпасти, коли вірителї застережуть собі сплату дов­гів в золотій валютї, а не треба при тім і на то забувати, що в гіршій т. є. срїбній валютї можуть платити не лишь довжники ві­рителям, але і капиталисти своїм труже­никам, фабриканти робітникам, скарб дер­жавний і приватні заведеня своїм урядни­кам, службодавцї слугам і т. п. — так, що то добродїйство подвійної валюти може дуже легко обернутись в некористь еконо­мично слабших кляс.
Що-до помноженя гроша в загалї, то не дасться заперечити, що при подвійній ва­лютї буде гроша більше, як прим. при золо­тій, і що той факт може навіть здержати надто велике і надто напрасне зниженє цїн товарів промислових, однак з другої сторони годї не добачити тут небезпечности другої крайної евентуальности, т. є. надто низької вартости гроша і наступаючої часто в наслїдок того — дорожнї.
Поминувши тую проблематичну вартість підношених за подвійною валютою аргумен­тів, представляє та валюта прямо некорист­ні сторони, котрі і числом і вагою значно переважають підношені єї користи.
Передовсїм належить примітити, що правительство, заводячи подвійну валюту, вже з гори санкціонує певне відношенє вартости срїбла і золота. Коли один лише з тих металїв має валюту, а другій обігає без валюти яко монета торговельна, то відношенє вартости срїбла і золота не робить нїякої трудности, бо металь обігаючій без валюти має ажіо, а зріст або знижка того ажія єсть знаком і мірилом кождочасного підвисше­ня або зниженя вартости єго і зміни відноше­ня єго вартости до вартости другого металю маючого валюту. Коли однак оба металї ма­ють валюту, то рїчь вже зовсїм инша. В даній хвили, коли заводиться валюта, єсть фактичне відношенє вартости золота до срї­бла прим. 1 : 15. Правительство приймає за підставу то відношенє і на тій підставі вво­дить подвійну валюту. Тимчасом по якімсь часї зміняєся се відношенє і то зміняєсь значно, прим. 1 : 20. Тогдї мусїло-би прави­тельство або змінити цїлу монетарну систе­му, що не можливе і за-для великих коштів і за-для дуже частих змін вартости обох тих металїв, або з самовіжею санкціону­вати таке відношенє вартости, яке зовсїм єсть противне дїйстному станови рїчей. А консеквенції тої другої евентуальности дуже некористні. Бо коли прим. срїбло на торзі єсть значно дешевше, як єго велить прийма­ти правительство, то при кождім оборотї (прим. купнї), де одна сторона дає срїбло, буде друга сторона о стілько висше цїнити свій предмет або своє дїланє, о скілько висше відбігає санкціонована валютою вар­тість срїбла від дїйстної вартости. Таким способомь вироджує подвійна валюта непев­ність торгу, а навіть і дорожню.
Заведеню подвійної валюти стоїть даль­ше на перешкодї загальна думка торговель­ного світа, котра нинї стоїть цїла за золо­том і уживає виключно золота до межина­родних виплат, о скілько не полагоджу­ються они пересилкою паперів яко сурро­гатів гроша. А думка тая сильнїйшою єсть від всїх державних законів і нїякі мо­нетарні реформи не можуть єї змінити. Най­лучшій примір такої побіди публичної дум­ки торговельного світа дають Сполучені Дер­жави північної Америки, де в р. 1861 по вибуху сецесійної війни удїлено найперше паперовим нотам державним а відтак і срїбним долярам курс примусовий, т. є. надано им фактично валюту. Тогдї банки і більші торговельники підняли війну против тої валюти і вели єї в той спосіб, що за­стерїгали собі при кождім актї, при кож­дім оборотї окремою клявзулею виплату зо­лотом, і таким способом задержали, мимо противних державних законів, фактично золоту валюту. Такими самими способами у­мів-би і нинї межинародний оборот охо­ронитись від накидуваної єму подвійної ва­люти, коли-б в загалї могла бути бесїда о заведеню такої валюти. Тимчасом загальна думка торговельного світа противна тій ва­лютї а і з держав здаєсь, нїяка не думає серіо о чїмсь подібнім. Значить, що і про­єкт піднятий в англійскій комисії останесь тілько безсильним теорематом, яких став­лено вже доси немало, бо годї знов не при­знати, що межинародний оборот вимагає я­кихсь змін в валютї і що відповідно ула­джена межинародна валюта віддала-би тут значні прислуги.
В тім лишь питанє, як уладити тую валюту, щоби з одної сторони не станути в суперечности з интересами обороту, а з другої не наражати поодиноких держав на надто великі і тяжкі жертви.
З різнородних проєктованих послід­ними часами способів найвідповіднїйшим здаєсь нам проєкт деяких економистів, щоби держави не зміняли своїх дотеперїш­них системів монетарних, щоби однак кожда з них помежи своїми обіговими мо­нетами вибивала одну зовсїм рівну що-до вартости певним обіговим монетам дру­гих держав. Нехай прим. з одної і тої самої скількости золота вибиває Австрія 10 зр., Франція 25 фр., Англія один фунт штер­лингів, Німеччина 20 марок, Сполучені Держави півн. Америки 5 долярів. Тогдї не буде потребувати жадна з тих держав змі­няти цїлковито своєї монетарної системи, як би то дїятись мусїло прим. при заведеню по­двійної валюти, а оборот межинародний був-би дуже улекшений, бо маючи з Ав­стрії заплатити цїну прим. 10 зр. до якої будь держави, не потрїбно би і довгих об­рахунків, маючи монети відповідаючі зо­всїм вартости австрійских 10 зр.
І той однак проєкт має лише теоре­тичну вагу. Практична вартість єго як і кож­дого подібного проєкту що-до заведеня межи­народної валюти зависить від рїшеня дер­жав, а то знов від цїлої суми економич­них суспільних і политичних відносин, котрі не дадуться анї предвидїти, анї якими будь обняти правилами.
ω.