Справедливо оцінив ваш львівський кореспондент, що львівські Поляки приняли доконаний факт нашої державности в перших двох днях доволі спокійно і з резиґнацією, зрозумівши, що в цiм пливе велика филя українського народу з цілого краю, якої не годен стримати львівський спольщений остров. Певно, що многих виховуваних від давна у великопольських мріях панування над усією Україною, Литвою, Білорусю і др. заболіла та подія, одначе польський загал відчував, що треба рахуватися з українським народом і шукати инших способів, щоб серед нього мирно їм проживати. Ось такий починаєся загальний настрій серед львівської Польщі.
Та сталася з нашого боку одна помилка. Проголосивши свою державність, поступили наші керманичі зараз в першій хвилі надто великодушно й благородно супроти инших народностей в місті і краю. Вони заявили представникам Жидів, Hiмців і Поляків з щирого серця, що зазнавши тільки неволі і гнету на собі, не бажають тої долі иншим і заперечують всім краєвим меншостям повну свободу. В тім дусі заявились й наші часописі, які, забуваючи на все минуле, взивали свою суспільність до повного спокою і пошанування Жидів чи Поляків. Але сей спосіб показався в часі революції хибний. Жиди і Німці приняли таку заяву вдячно і з вдоволеннєм. Але не так поступили польські менери. Вони були нашою революцією затріво жені і про себе у Львові і про своїх племінників (особливо дідичів) у краю і тому предкладали зараз першого дня Українській Національній Раді обопільне порозуміння, щоби не допустити до проливу крови; в тій ціли обіцяли видати навіть зараз до всіх горожан успокоюючу відозву, яку мали вже й приготовану. Одначе коли зміркували, що ми намірили переводити свою справу в цілком мирний спосіб, на хватаючись звичайних революціям твердих засобів тоді пішли вони на иншу дорогу і рішились використати признану їм свободу саме на нашу шкоду. Вони не видали ні письменного, ні устного успокоєння до своєї публики, а противно, користаючи з повної свободи преси, накинулись в ній з цілою завзятістю і ненавистю на українську державність. І ми мали під українською управою таке видовище, що українська преса голосила мир і любов для Поляків, а польська преса видалась на нас з скаженою їдю! В тім дусі зворушено й всі польські орґанізації. I ті річи принесли свої гіркі овочі. Польська публина була-ж від давна годована ненавистю до України, а першим її ідеалом, а навіть життєвим інтересом було лиш панування і нажива з українського народу, — тож не диво, що ся аґітація розбудила на ново жаждні інстинкти. І під цим впливом зачалися творити горстки загорілих польських молодиків, які й підняли боротьбу з нашими військами.
Певно, що у відкритім бою не могли були польські горстки устоятись. Та тут рахували вони на корисний їм мійський терен, а дальше знов на нашу великодушність. Кажу, що рахували на корисний міський терен, бож легко леда-кому вистрілити з вікна камениці на патролю і скритися, — легко серед вуличної публики зблизитись хитро в цивільнім одягу до нашого постою й несподівано стрілити в нього з револьвера, легко вкінці скритися кільканайцятьом молодикам в якійсь камениці і відстрілюватись звідтам цілому відділови карабінів. Далі рахували на нашу великодушність, що будемо поводитися з пійманими ребелянтами гуманно, не висадимо міною ніякого дому обсадженого через них і т. д. і т. д. І в своїй рахубі не помилилися. Вона велась з усією нікчемностю супроти наших і змітали їх перфідно, де лиш могли поодиноко захопити, а наші поступали всюди дуже оглядно. Та показалося, що наша традиційна великодушність не була тут на місци, — що "скарбів не кидається під стіл або псам", що війна не ведеться в рукавичках. І колиби наші виступили були по воєнному правилу від початку з цілою твердістю проти польської преси і провідників, то булиби мали спокій і не булоб стільки жертв. Дарма, наші поступали чесно, в імя всесвітних людських засад, а противник ділав по свому. Вінже з давних давен голосив все що пише на словах, а що инше на ділах. Треба отже, здається, примінити до нього з необхідности такі способи поступовання, якби він більше зрозумів.
Діло
07.11.1918