Куди нам іти?

(Статя надіслана).

Куди ми йдемо? Що за провідна зірка присьвічує нам на сїй тяжкій дорозї при наших старанях очистити тернисту народну ниву?

Борючись з лихими обставинами о полїпшенє народної долї, патриоти повинні час-від-часу застановляти ся над повищим питанєм, щоб щиро переконати ся, чи не схибили вони де-в-чім, чи не збила їх з дороги та тяжка борба, яку мусить вести народна ідея наша. Легко бо спроневіритись народним ідеалам і плечима обернути ся до них, особливо єсли вороги народної ідеї такі сильні, як у нас, а наш народ ще так мало самосвідомий.

Ми уважаємо яко єдиноспасенне средство, котре виведе наш нарід з єго теперішної лихої долї, — розбудженє єго самосвідомости. Так само, як лиш тот чоловік годен боронити себе рішучо і відважно, у котрого є живе почутє єго людских прав, так само може тільки тот народ боронити себе рішучо і відважно, у котрого є живе почутє єго людских прав, так само може тільки тот народ боронити себе рішучо і відважно, в котрім жиє ідея людскої самосвідомости, а заразом бажанє людскої свободи.

Єсли для нашого — щоб так сказати — відродженя так важна народна самосвідомість, то зрозуміло, що вельми шкідливою мусить бути всяка робота, котра убиває розвій тої самосвідомости. Одже, хто виступає проти людскої, політичної або национальної самосвідомости (одна є випливом другої) народних мас, тот грішить тяжко! Хто би заперечував нам право до загально-людского майна (напр. право до особистої свободи) або до повної полїтичної рівноправности всїх станів, або хто би спиняв природний национальний розвій народу — тот мусить уважатись за ворога єго.

Уважаючи одже самосвідомість за головну річ народного розвою, ми мусимо застановити ся над средствами, яких належить уживати, щоб вона чим дальше і дальше прокидалась в нашім народї.

"Сила книжки!"... вона поможе нам. В народних школах, в народних читальнях, а наконець в проповіди щирого патриота-священика може народ найти науку о своїх правах. Головну вагу мають для нас поки-що школи і читальнї, але єсть повна надїя, що з часом зросте і число щирих священиків, котрі совістно уживати муть своє впливове положенє на користь народної ідеї.

Нам треба шкіл! Що до народних шкіл, то до тепер краєве правительство завдавало собі по части працї, щоб заспокоювати сю потребу. Тільки що до вищих шкіл, то тут нам треба ще всего добиватись. Ми, на Буковинї, потребуємо окрім инших шкіл двох руских ґімназий, щоб всюди в рускій половині краю мати руских урядників, адвокатів, священиків і т. д., бо не можем на се згодити ся, щоби на рускій землї урядували вічно чужі люди.

Зі зростом числа ґімназистів окажесь потреба отворити при унїверситетї в Чернївцях рускі катедри, значить, руска наука найде собі нове огнище.

Нам треба дальше читалень. Читалень у нас створювалось багато, та багато з них і позасипляло. Ми мусимо оснувати в краю осібний комітет, котрий би займав ся отворюванєм руских читалень. Чернівска "Читальня" повинна стати матерним товариством, а під єї надзором мали-б стояти всї читальнї в краю, так, що в разї потреби одно товариство запомагало-б друге. В єдности сила!

Народні свята, наприклад святкованє памяти Тараса Шевченка і т. п. можна-б обходити по селах, в кождім другім-третім селї при удїлї сусїдних читалень.

Згадавши про Шевченка, не можна оминути бажаня, щоби читальнї стали розсадниками Шевченкової ідеї. Буковиньскі народолюбцї повинні порозумітись з земляками в Галичинї та на Українї і по як найдешевшій цїнї видати твори Шевченка дрібними книжочками. То саме можна би зробити з лїпшими творами всїх руских письменників, щоб понести наше писане слово в народ. Лиш тодї порозуміють маси свою інтелїґенцию, лише так зачне зникати ріжниця між "простолюдином" а "інтелїґенциєю". Лиш так стане наша Русь одним сильним, могутним, одноцїльним тїлом!

До сего конечна також добра орґанїзация громад. Ми маємо велику "Народну Торговлю" — одже кожда громада повинна мати "Громадску Крамницю", щоб вирвати торговлю із жидівских рук. Для тої самої цїли треба в кождім селї отворити "Шпихлїр" і "Пожичкову касу". Дальше, для заспокоєня народно-полїтичних потреб, повинні в кождій громадї заснувати ся відповідні товариства.

Огляньмо ся одже ще раз на то, що ми до тепер сказали, щоби уявити собі, "куда нам іти", і як представить ся нам то житє, котрого ми тепер поки-що лише добиваєм ся:

Народна школа — се підвалина всякого культурного житя. Середна і вища школа дасть нам духових робітників на полї рускої науки і словесности і послужить знационалїзованю краєвої управи.

Читальня понесе в народ руску науку, руску словесність. Вона одже понесе в народ — образованє і зробить з простолюдина — інтелїґенцию.

Народні празники скріплять народну самосвідомість, значить, підвалину народної роботи.

Духовний стан стане одним із ревних двигателїв народних інтересів. Межи священиками не буде чужих людий, сам буковиньско-руский епископ, підвладний сочавскому митрополїтови дасть приклади патриотизму.

Бо ми хочемо безусловно вірити в то, що наше священьство може при добрій воли стати одним із головних двигателїв народних інтересів. Наша буковиньска православна церква яко самостійна не може викликувати в своїх служителях такого ультрамонтаньства, такої односторонности, якою звичайно заслїплені священники церкви напр. римскої. Церква бо римска має історичні претенсиї впливати на всї справи пів землї, наколи наша буковиньска церква може вдоволитись своєю чисто евангельскою задачею, полишаючи своїм служителям час і свободу займати ся і иншими для вірних своїх користними річами. Пекучою же потребою нашого буковиньско-руского народу є єго здвигненє национальне. Із сего виходить, що наше священьство мусить помочи народови в сїй так важній для него справі.

До такої задачі треба відповідного приготовленя і — доброго прикладу з гори. Що наші дотеперішні священики не могли в тім напрямі і при найлїпшій воли приготовлятись в румуньскій семинариї, де вони мусїли обовязково належати до румуньского товариства "Academia ortodoсsа", дальше, що наші священники не можуть очікувати прикладу руского патриотизму від румуньского митрополїта, се більше нїж очевидно.

Що наші священики не можуть щось подібного очікувати і на далї і то доти, доки буковиньска православна церква буде находити ся виключно в румуньских руках — о сїм нема що й казати, се річ ясна. Одже для того, щоб буковиньско-руска церква, а взглядно єї служителї, могли достойно служити також і живим інтересам руского народу на Буковинї, треба доконче добивати ся роздїлу буковиньскої архиепархиї, треба добиватись руского епископату в Чернівцях, полишаючи архиепископат навіть румуньскому архиепископови, котрий мав би свою резиденцію в румуньскім митрополичім містї — Сочавї.

Єсли нам удасть ся допяти сего для нас необхідного жаданя, тодї зникне теперішна очевидна, то насильна то добровільна, румунїзация священьства, тодї зникнуть всякі заборони для руских семинаристів, як наприклад нечувана де инде заборона, котра не позволяє навіть руским семинаристам ходити на виклади унїверситетского професора рускої мови і лїтератури, тодї наконець зникне і материяльне упослїджуванє руских священиків, котре сегодня оказуєсь при обсадженях парохий, консисторских крісел і т. д. і т. д.

В полїтичних питанях нарід збирати ся буде в товариствах, котрі скликуючи всенародні збори, поступати будуть згідно з постановами послїдних... Одним словом, руске житє буде плисти здоровою, бистрою течиєю, і з'являть ся і овочі здорового народного житя: штука, так довго занедбана в часї полїтичної, национальної і економічної борби, одже штука і поезия віджиють, щоб осолодити житє задоволеним горожанам...

Правда, що красна та далека будучність?... Вона певно що дуже недбало змальована, дуже неповно, бо не сказано нїчого про економічний бік будучого житя — але ми на сей раз вдоволимо ся тим, що ми тут сказали, бо-ж показувати всю нашу нужду нараз, нам самим лячно... Адже-ж у нас так і так є много людий, що не вірять в кращу долю нашого народу, бо, кажуть, що ми за нужденні... Є знову другі, що насильно відтручують таку віру, таку надїю, називаючи нашу руску культуру — Bettelkultur, "жебрацкою культурою", нашу мову бідним жебрацким нарічєм, наше руске, козацке племя недорікою, що дурно народилось на світ та стоїть тілько на завадї кращим людям, за яких ся тримають всї наші сусіди.

Буковина