Один поважний львівський священик пише нам: Перед пару днями появили ся в новинках "Дїла" нотатка "з духовних кругів", в котрій порушена справа читаня в церкві св. Евангелія також в українській церкві. Річ справді поважна, над котрою варта б клирови глибше застановитись. Одначе власне задля важности справи не міг би про неї кождий з нас так легко і на власну руку рішати.
Найперше, треба би добре розважити, в яких випадках і з який спосіб можна би перекладу св. письма в церкві уживати. Дальше завважу, що вказаний автором нотатки переклад крил. Бакинського, хоч потверджений давно для приватного читаня вірних, ледви міг би нинї служити до публичного ужитку в церкві. Вкінци по всестороннім розібраню всеї справи мусіла би таки духовна власть дати точне зарядженє, як мала би річ в практицї переводитись. Се тому, щоби дїло вело ся всюди одностійно, а не робило ся хаотично: в кождій церкві і у кожного священика инакше. Скоре виданє цїлого Евангелія і поширеня єгo в народї уважаю дуже хосеним, бож і така лєктура причинювала ся би до кращого пізнаня закона Христового і за сим і до піднесеня релїґійности в масах. Але з другої сторони не уважав би я потрібним, відчитувати в недїлї і свята лїтурґічні евангелія крім тексту церковного також в українськім переводї. Се тому, що найбіліша часть евангелїй, містячих оповіданя з житя Христа або притчі, є народови зрозумілі. Виїмки могли би творити лиш деякі евангелія з проповідним або доґматичним вмістом. Не можуть нам тут служити прикладом латинники, котрі перед проповідею відчитують часто евангелія в народній мові, — бож там не розуміє нарід латинського евангелія, отже потребує поясненя в своїй мові. У нас зовсїм не те, а читанє українське було би по найбільше лиш повторенєм того, що нарід вже передше зрозумів. Рішучо не був би я нинї за читанєм страстних евангелій в великий четвер в народній мові. Се тому, що вони і в старославянській мові народови добре зрозумілі (деякі слова не становлять ще нїчого), а відтак читанє в старинній мові робить також певне вражінє. За те був би я за читанєм цїлого евангелія, як оно в перші три дни страстного тижня в церкві приписане, в народній мові, — бож се читанє не творить властивого богослуженя, а могло би послужити народови для лїпшого пізнаня і поглубленя нового завіта. Вкінци не можу поминути, що заміти, які в нашій пресї вже пару разів з причини торічного великодного евангелія підносились проти пароха львівської Успенської церкви, не є слушні. Я знаю річ добре. Апробований перехід великодного евангелія появив ся був торік аж велику суботу, тай Ординаріят не видав що до єгo ужитку нїякого роспорядженя. Парох о. Давидяк був тодї тяжко хорий, так що не міг піднестись з лїжка і пійти в церков, та здав все на свого сотрудника. Коли би мимо тяжкої хороби появились у него перед самою лїтурґією сенїори Ставропиґії, сказав їм вправдї, що не одержав нїякого зарядженя Ординаріяту (що з єго духовного становища було зовсїм оправдане), одначе коли показали єму апробату переводу, то згодив ся на відчитанє єго в церкві. І справдї, читалось торік великодне евангеліє в Успенськім храмі також в українській мові. Дотичні закиди проти хорого пароха не мали отже підстави.
