Правопись а нигилизм.

Бесїда посла Ковальского, виголошена в радї державній при буджетї министерства просвіти, була, як се мусїли замітити наші Вп. читателї, лише ширшим розведенєм бесїди посла о. Озаркевича, виголошеної при генеральній дебатї над буджетом,—з кіль­кома власними додатками, як-раз нещасли­вими. Міжь тими додатками особливо не по­щастились послу Ковальскому піднесені дві справи: наука язика нїмецкого в середних школах і справа управильненя рускої пра­вописи в школах.

Що-до науки нїмецкого язика, то пос. Ковальскій показався по перше, plus papiste, que le pape mêmе, а по друге, несвідущим справи. Замість запротестувати против того, що по гимназіях у всхідній Галичинї дають учити язика руского людям неквалификова­ним, — пос. Ковальскій плакав, що язика нїмецкого учать неквалификовані учителї, длятого молодїжь не уміє по нїмецки, ergo, з часом не буде кому з Галичини заняти лави посольскі в радї державній — і по­сол вказав при тім на тії лави, де сидить президент нїмецкого клюбу Корониніого, єсть в поглядах своїх і симпатіях певно за­рівно Нїмець як Русин (в тім взглядї пригадує по трохи пос. Томащука) і тим тілько дасться вияснити, що він, хотяй кож­дого майже року в радї державній промо­вляв за потребою руских гимназій в Гали­чинї, сам, яко предсїдатель „Народного Дому“, всїх бурсаків висилав не до рус­кої, але до нїмецкої гимназії, і той введений ним лад, на сором галицкій Руси, треває по нинїшний день. Мин. Ґавчь, дотично сумного гороскопу пос. Ковальского, успокоїв єго, ствердивши з власного досві­ду, що молодїжь середних шкіл в Гали­чинї досить знає по нїмецки, тож і лави послів з Галичини не будуть порожні. А на домаганє пос. Ковальского, щоби канди­датів до науки нїмецкого язика надїляв стипендіями в университетах нїмецких, мин. Ґавчь відповів, що оно вже так нинї єсть. І справдї, не розуміємо, як міг сов. Ковальскій о тім не знати, що єго проєкт уже єсть фактом, — а в тім тілько біда, що стипендії для науки нїмецкого язика ді­стають самі Поляки, а Русин нехай не має і надїї... Отсе радше належало піднести пос. Ковальскому!
Друга справа, яку дуже нещасливо по­рушив поҫ. Ковальскій — то справа упра­вильненя рускої правописи в школах галиц­ких і буковиньских. Тут уже, щó нї ка­зати, пос. Ковальскій просто скомпромитував і себе, і Русинів.
Насамперед пос. Ковальскій завів з министром полемику о то, чи д-р Стоцкій, професор руского язика в универ­ситетї черновецкім, єсть в справах руского язика „achtbare Seite“ (як назвав єго мин. д-р Ґавчь) чи нї, і рїшив, що нї. На таку уйму поваги, на таке пониженє сво­го чоловіка, Русина, патріота, професора уни­верситету, — треба би подати якісь докази, тим більше, що тут сов. Ковальскій, из званя правник, не компетентний рїшати, так само як д-р Стоцкій не був-би ком­петентний рїшати о тім, чи сов. Ковальскій в справах юридичних єсть „achtbare Seite“, чи нї, коли-б министер справедливости дав єму таке свідоцтво. Сов. Ковальскій, видко добачив, що єго квалификованє универси­тетского професора руского язика викликало усмішку сожалїня на устах министра про­світи, і длятого поспішився дати post festum раду д-ру Ґавчови, чому він про д-ра Стоц­кого не спитав проф. Миклосича, евро­пейскої знаменитости в слависти­цї, а той би був пояснив министрови, що д-рї Стоцкій не конче „achtbare Seite“. Тут сов. Ковальскій сам злапався, — як то зви­чайно буває, коли хто збочить в чїм из дороги правди. Бо вже-жь, коли-б д-р Ґавчь спитав був Миклосича про д-ра Стоцкого, то Миклосичь не міг був видати о д-рї Стоцкім такого суду, якій видав п. Коваль­скій, бо сам проф. Миклосичь — евро­пейска знаменитість в славистицї — зробив д-ра Стоцкого, свого ученика, професором руского язика в университетї черновецкім, і то мимо тисячних интриг і доносів з тої сторони, котра знов для сов. Ковальского єсть може „achtbare Seite“...
Пониженє д-ра Стоцкого пос. Коваль­ским далось-би ще витолкувати може лич­ними несимпатіями. Звістно, що у фракції, до котрої належить сов. Ковальскій, проф. Стоцкій єсть persona ingratissima. Ненависть до д-ра Стоцкого доходить у тої фракції уже до тої степени, що якійсь дописователь з Відня до „Московских Відомостей“ (ч. 118 з 3 н. ст. мая) називає проф. Стоцкого ажь „предателем Слявянства“, бо він яко професор университету стоїть за само­стійностею руского язика! Але як дасться витолкувати висказ пос. Ковальского, що фонетична правопись — се вирід нигилизму?
Читаючи се, прямо вірити не хочесь щоби чоловік такій поважний віком, і на такім поважнім становищи, як п. Коваль­скій, і ще в бесїдї парламентарній, виголо­сив щось такого! І доси, правда, чували ми вже таку рїчь, що все, щó патріоти Русини­народовцї роблять для розвою своєї народно­сти,— то нигилизм, — але се звичайно виходило або від идіота, або від такого чоло­віка, що дарма єму дбати про оправданє того, що скаже, бо єсть безпечним, що світ уважає злишним вимагати від него оправ­даня. Але що иншого посол рускій! — по­сол вибраний до ради державної патріота­ми рускими — і „етимологами“, і „фонети­ками“ — висланий туди заступати справи рускі, а не накидати на Русинів-патріотів тїнь нигилизму! До такої роботи не потрїб­но було патріотам-виборцям в Сокали, Жовкви і Раві ломити собі голови і виста­влятись на переслїдованя за вибір посла Русина, — бо з нигилизмом у Русинов по­трафив-би виїхати і якійсь несовістнїйшій посол Поляк! Будь­що-будь, Русини чогось такого по сов. Ковальскім нїколи не надїя­лись.
Пос. Ковальскій, маючи гадку говорити о фонетицї в радї державній, повинен був посол Поляк! Будь-що-будь, Русини чогось такого по сов. Ковальскім нїколи не надїя­лись. Пос. Ковальскій, маючи гадку говорити о фонетицї в радї державній, повинен був або спитати кого, або заглянути до першого-лучшого лексикона, а був-би довідався, що фонетика не має обсолютно нїякої звязи з нигилизмом і не нигилизм виродив фоне­тику. Фонетика сягає в давні-давні часи, а нигилизм - то витвір новий, не більше єму як 20 і кілька лїт житя, бо зродився доперва з початком 1860-тих років. Не­хай би був сов. Ковальскій тілько трохи роздумав, чи був нигилизм за часів Сер­ба Вука Караджича, за часів нашого Маркі­яна Шашкевича, котрі писали фонетикою? Нехай би був роздумав, що нинї фонетики уживають цїлі народи, н пр. Италіянцї, Че­хи, Серби. Нехай би був роздумав, що вже-жь фонетична правопись не мусить мати звязи з нигилизмом, коли правительство россійске, котре чей-же найменче має причин панька­тися з „виродом нигилизму“, урядово заве­ло фонетичну правопись в Россії для україньскої мови!
Ми зовсїм не беремо пос. Ковальскому за зло, що він єсть приклонником т. зв. ети­мології, а противником фонетики серед Ру­синів. Від коли галицка Русь розбудилась до нового житя, від тогдї йде той спір і треває до нинї, трактуючись из становища язикознавства, практичности чи непрактично­сти, — але, хвала Богу, нинї уложилася серед нас толеранція на тім поли: половина ин­телигенції, світскої і духовної, пише сякою або такою етимологією, друга половина фонетикою, а як прийде яка руска справа, то щи­рий Русин етимолог чи фонетик йдуть спільно, рука в руку, як ишли н пр. при виборї п. Ковальского на посла до ради дер­жавної.
Ажь ось теперь п. Ковальскій в радї державній виступає з славнимь відкритьем, що фонетика — вирід нигилизму ! Отсе то відкритье — то компромитованє і рускої справи, і своєї особи, — а до компромитації все мусить доводити зарозумілість, з якою хтось береся рїшати о справах, котрих не розуміє. А вже Римляне остерїгали перед того рода зарозумілостею, бо казали: „Si tacuisses...“ Тої красної остороги повинен дер­жатися кождий, хочь-би і як мало значущій чоловічок, а вже великими буквами мусить виписати собі їх — чоловік, що має пре­тенсію на загальну повагу у людей...