Стоїмо як раз на розмежу двох лїт. Перед нами лежить нїби лист паперу, за одного боку записаний а з другого чистий — то минувшість і будучність наша. "Що минуло, то ся забуло, a що ще буде, не знають", — каже наша народна приповідка і бодай чи аж не занадто добре характеризує в першій своїй части світогляд нашого народу взагалї і кождої єго одиницї окремо "Що минуло, то ся забуло!..." Отсих кілька слів вказують нам може найлїпше одну из наших найбільших хиб національних: не уміли ми памятати добре того, що минуло, тож і не видимо тепер ясно будучности перед собою. А будучність як цїлого народу так кождого поодинокого чоловіка лежить прецї в єго минувшости: що собі придбав то й має.
Станувши тепер на розмежу двох лїт, возьмім той лист паперу, записаний з одного боку, прочитаймо єго докладно і з увагою та роздумаймо добре над тим, що ми за минувшій рік зробили, що ми осягнули, і якими способами і дорогами, а тогди і будучність наша стане нам яснїйшою, будемо знати, чи так, чи инакше робити: чи так поступати, як доси; чи ити тою самою дорогою, чи вступити на иншу, лїпшу і користнїйшу. Почислїм ся добре з фактами і обставинами, з якими стрічали ся минувшого року і возьмім собі з них науку.
За далеко би то нас завело, колиб ми хотїли укладати білянс зі всего за минувшій рік: ми звернемо тут увагу лиш на кілька справ, по нашій думцї найбільшої для нас ваги. Тож і зараз спитаємо: що зробило ся у нас на пoли економічнім в минувшім роцї? Чим можемо повеличати ся? Скажуть нам на то може: А товариство асекураційне "Днїстер"; a кількадесять нових читалень "Просвіти", котрих задачею єсть пpецї дбати і про розвій економічний! — Та й тілько! — скажемо: а супротив того поставимо отсей сумний й застрашаючій факт громадної еміґрації наших селян за границю, поставимо чим раз більшій упадок міщаньства по наших містах і місточках... Чи з нашої сторони зробило ся щось хоч дрібку, щоби то лихо бодай вчасти відвернути від широких мас народу? Чи старав ся им хто вказати якісь способи зарібку і підношеня свого добробиту! Промисл і торговля лежать у нас майже відлогом, а нїкому проложити до них певнїйшy, смілїйшу дорогу, хоч в краю єсть все таки ще дуже богато природного богацтва. Скаже хтось: Добре то писати за зеленим столом, а то практика показує инакше: нема средств, нема гроша! Всюди біда й нужда! — І то правда; але й то правда, що у нас нема людей сильної волї, людей енерґічних і метких та відважних; у нас забогато людей до слова а замало до дїла. Ми знов пригадаймо тут, що сказали під сю пору минувшого року: ми забогато політикуємо, а за мало дивимо на то, що повинно бути підставою політики. Потрібна і політика, але засадою повинно бути: І се роби і на то не забувай!
Але підставою доброї і розумної політики єсть мир і згода. Гляньмо лиш тепер на цїлу Европу. Всюди старають ся удержати мир і згоду, бо так наказує розумна політика. Борба з нерівними силами може довести не лиш до упадку, але й до нoвoї заглади. Тому нашою засадою повинні бути мир і згода; насамперед згода між самими собою а відтак мир і згода з тими сусїдами, з котрими жиємо разом в однім краю і державі — з Поляками. Ми не xочемо звалювати всеї вини лиш на самих Русинів: провиняєсь нераз і одна і друга сторона. Але як з одної сторони Русини повинні памятати, що "Сoncordia res parvae crescunt"... — згодою стають малі річи великими, так з другої сторони і Поляки повинні памятати на то, що "discordia maхіmае dіlabuntur" — незгодою і найбільші упадають. Межи одними і другими можуть бути до полагодженя всїлякі рахунки, але на що-аж вести борбу з собою, на що ворогувати против себе? Хиба спільним ворогам на потїху! Хто бажає дїйстно згоди і мира в краю, той буде тої самої гадки з нами, буде мирити і зєдиняти, a не дразнити і розєднювати.
Але незгоду на внутр і внї викликують нераз особисті амбіції. Лучають ся они всюди та й руска суспільність не єсть від них вільна. Лишім же их на боцї; они лиш перешкаджають вам працювати спокійно і ревно для загалу, для цїлого народу; в товариствах стають ся они колодою у ніг, а нераз і причиною роздору, а відтак і их упадку. Хто робить, нехай робить для самого добра, а не длятого, щоби то називало ся: ось то я зробив!
Отсих кілька гадок кидаємо з Новим роком замість всесторонного річного білянсу. Всесторонний білянс річний нехай зробить собі кождий: політик і просвітитель, духовний і світскій, промисловець і господар; нехай з минувшости возьме сoбі науку і не держить ся пословицї: "Що минуло, то ся забуло..." і тогди певнїйше і смілїйше буде глядїти в незвістну будучність.
