Сторінка з низин полїтичної і особистої моралї.
Львів, 2. сїчня 1918.
Оклевечувати полїтичного противника, кидати підозрінє на його честь й добру славу, підсувати йому найпоганїйші наміри, опирати в товпу — некритичну, жадну сензації, склонну вірити кождій сплетнї — наклепи на противника, що він, мовляв, усе робить тільки за готівку, що він запроданець, чужий аґент, зрадник — і як вони там звучать усї ті наклепи, до яких здібний неперебирчивий ворог полїтичний, — се стара і сумна історія, яка повторюєть ся трохи не кождого дня в усїх низьких моральною і особистою культурою полїтичних кругах.
Жертвами тої невмирущої нечести бували чи не всї виднїйші дїячі також українського народу; жертвою його бував і весь український нарід.
Ми, галицькі Українцї, могли би про се не одно розказати — як що до наших внутрішніх спорів, так і що-до наших cпopiв з національними сусїдами. Одначе не лїпше бувало й з нашими закордонними земляками. Сипали ся наклепи царських клеветників, а нинї сиплять ся на творцїв і двигачів Української Републики рівно підлі і рівно низькі наклепи соціялїстичних, большевицьких ворогів і клеветників.
Розправилась тому тиждень з тими клеветами своїх соціялїстичних "товаришів" большевицької породи київська соцїялїстична "Робітнича Ґазета". Подаємо з уваг сеї часописи головні уступи — paз тoмy, що нїколи нe є забогато вказувати огиду полїтичної клевети супроти противника, — друге тому, що статя ся видає ясне світло на відносини, серед яких приходить ся боронити своєї національної cпрaви трудівникам нoвoї yкpаїнської держави над Днїпром.
Під заг. "Отруйна зброя" читаємо в "Роб. Ґазетї":
Відомо, що скрізь і все найбільше улюбленою і найнадїйнїйшою зброєю всїх пануючих в їх боротьбі з пригнобленими були штик, баґнет та наклеп, брехня. І особливо останне. Тисячами своїх продажних ґазет, тисячами своїх безсовістних листків та брехливих бесїдників, вони кидають в народню масу липку, облиту отруєю зле захованої ненависти та тварючого переляку брехню. "Брешіть, панове, брешіть, що небудь від вашої брехнї та останеть ся!" — Ось їх клич! Що небудь станеть ся, бодай на хвилю, бодай на хвилю, бодай трохи їм пощастить ся забаламутити розум народних мас, що починають прокидати ся до вільного житя.
Ми, Українцї, дуже добре відчули на своїй спинї oтcю зброю пануючиx.
Або російська буржуазія разом з царатом не обвинувачувала нас, що нам проводирі підкуплені за нїмецькі маpки та австрійські корони?
Хиба австрійська буржуазія не обвинувачувала нас, що наші проводарі підкуплені російськими рублями?
Обвинувачували і катували по тюрмах, вішали.
Хиба проводир російської пануючої дрібнобуржуазної демократії п. Керенський не кинув нам:
"Юдо, хто дав тобі трийцять серебряників?"
Кинув і колоду за колодою кидав на шлях визвольного руху українського трудячого народу; а переч самою своєю загибелю ладив загибель висунутим революційною демократією України її орґанам. — Центральній Pадї та Ґенеральному Секретаріятови.
Так, богато брехонь, наклепів сипало ся на нашу голову. Та ми гордо йшли до нашої мети, знаючи, що всї ті брехнї не покажчик нашої сили і безсилої злоби наших ворогів.
Але нїколи ми не сподївали ся, що тоїж самої злодїйської збруї ужиють проти нас ті, кого ми вважали cвоїми спільниками, союзниками — трудящі маси наших націй та їх проводирі.
Чимало було непорозумінь між нами, але ми були певні, що то лиш хвилеві суперечки в одній дрібній сїмї, ми твердо вірили (і віримо й тепер) що поневолені всїх націй все дійдуть до братерської згоди. І от, ненадійно, з уст тих, кого ми мали за своїх приятелїв, ми чуємо отсе огидне, запаскуджене: "Запроданцї!"
Революційний уряд Петрограду, його преса, його листки блудними хвилями котить своє: "проводарі українського визвольного руху продали ся імперіялїстичній буржуазній Анґлїї та Франції". Що те — сон чи дїйсність? Може се огидні проби, чортівські хитрости буржуазії остаточно вбити клин між двома віддїлами одної революційної армії російської держави? Може справдї нїчого подібного не було? Нї було. Так пишуть "Извѣстія", так пише "Рабочій и Салдатъ", так говopить робітник революційного уряду в Петроградї Лев Троцький.
Так cамо, як до брехонь колишнїх царських та буржуазійних урядів ми лиш з огидою та призирством поставили-б ся до тої нової брехнї. Але тут не може бути призирливого мовчаня. Те-ж говорять представники трудящих мас Великоросії. І з усею силою ми повинні гукнути їм, тим трудящим масам Великоросії: "Зрада! Вас зраджують, товариші! Вашим розумом і серцем опанували, на чолї ваших сил стоять не кращі люди вашої кляси, а покидьки робітництва, ще не здатні, не гідні вести нас до спільної всїм нам, поневоленим, великої мети! Адже-ж отруйна зброя буржуазії може принести тільки до перемоги буржуазії і нїколи до перемоги пролєтаріяту, трудящих мас".
Тим трудящим масам Великоросії ми повинні пригадати, що писали колись большевики, коли вони ще були зарозумілими ( а через Зарозумілість — зрадливими), недобрими правителями, а добрими, бажаними товаришами в великій пролєтаріятській сїмї.
Тодї і їх обріхували по тюрмах, тодї й проти них йшли війною. Забули про се товaриші Лєнїн і Троцький і набріхують на представників українського трудящого народу.
Але їх словами власними повинні відповісти їм на їх теперішні працюючі маси:
"Так провадять свою дїяльність всї реакційні сили у всї часи".
А з такої відповіди може бути для трудячих мас один висновок. "Геть від нас". Віримо, що трудящі маси Великобританії такий висновок не стидають ся зробити. "Чим скорше то станеть ся, тим краще буде і для нас і для них, для великої справи цїлої демократії.
