Ще 1869 р. появилася була під наголовком Росія і Европа книжка Миколи Данилевського, яку назвав її видавець, проф. Страхов "катехизмом або кодексом словянофільства".
Згадуючи Данилевського, бачимо в ній речника деяких ідей, просякнутих наскрізь елементом східного месіянства, отже елементом, який став може найбільш характерною рисою також сучасного большевизму.
Може в порівнянні консервативного словянофільства і революційного большевизму криється парадокс. Це видко хоча б з того, що большевики шукають своїх духових передвісників не у словянофілах, а в "западниках" — Герцені і Белінськім. Але саме в месіянстві, що спільний словянофілам і большевикам — спільна їх риса. Тому добачуємо в обох тих течіях лише інші зовнішні прояви того самого імперіялізму Москви.
Суть словянофільства Далилевського в тому, що він, аналізуючи расові культурно-історичні спільнотні типи, протиставляє їх словянському культурно-історичному типові. Інші типи, каже він, завсіди проявляли себе однобічно: гебрайський — релігійно, грецький — культурно, а римський — політично. Їх спадкоємці, германсько-романські народи, намагалися виявити себе релігійно-культурно-політично та суспільно-економічно, але на те, щоб скінчити в загальній анархії (!). Зате Росія та її співплемінники (які в той час всі були русофільсько настроєні), з вийнятком "блудного сина Польщі" нічого з "гнилим Заходом" спільного не мали. Їх історичний шлях овіяний живим духом молодости.
В слід за тим Данилевський вкладає на Росію обовязок дати справдішню синтезу цих чотирьох царин людського життя та створити всеобіймаючу словянську культуру, яку в противенстві Заходу мала б бути побудована на терпеливості та яка, як маніфестантка православя мала б вести до єдино правдивої всесторонньої загально-людської культури.
Данилевський вважав що так як жиди й византійці були колись тими вибраними божими народами, так тепер ними є всі московські православні з всякими їх сектами включно. До такого завдання москалі мали бути вповні зрілими на що мала вказувати могутня їх державна система, побудована не способом колоніальним, як в Европі, але концентрично, довкола свого осередка — Москви.
І культурно Москва до цього завдання мала вповні дорости. Порівнуючи культуру Росії з культурою Европи, Данилевський вказував на "Бориса Годунова" — Пушкіна, як на твір, який можна поставити поруч геніяльних драм Шекспіра. Гоголя "Мертві душі" з Чічіковим він ставив на рівні з Дон Кіхотом Сервантена, а для епічного роману Толстого "Війна й мир" не находив рівного твору. В образотворчім мистецтві ставив же зразок Іванова "Поява Христа перед народом", де може найкраще виявляються особливості російської естетики.
Щоб могти в цілості сповнити своє післанництво, Росія мусить в першу чергу освободити своїх співплемінників та зміцнити їхню всесловянську свідомість. Так на перший плян висуваються політичні справи, а зокрема (з уваги на південних словаян і болгарів) орієнтальне питання.
Що торкається орієнтального питання, то Данилевський має на думці магометанський світ, що, як противник ґермано-романського світу, довший час по волі, чи по неволі був... охоронним муром для словянського світу. Тепер, коли потуга Туреччини змаліла, мусить, на думку Данилевського, прийти до зудару між словенським і між германо-романським світом.
Від упадку західно-римської держави не було ніде важнішого питання як орієнтальне. Бо всякі західно-европейські питання, це питання внутрішньо-розвоєві в межах одного культурного типу, тоді коли тут йде про боротьбу між двома культурними типами, яка правдоподібно покінчиться розвалом та поділом Туреччини й Австрії та створенням словянської федерації від Адрії по Тихий Океан, під проводом Росії.
З орієнтальнім питанні звязане — на думку Данилевського — питання Константинополя, яке Росія мусить розвязати. Це триіменне місто, яке він уважав, як res nullins, мусить дістати четверту й останню свою назву: "Цариград". Опанування цього міста англійцями і французами буде ножем у спину Росії. Зате російський Константинополь зредукує дві і пів тисячі довгу оборонну границю вздовж Чорного й Озівського моря до одної точки. Він рівночасно стане випадовою позицією для оборони Адрії і Еґеї, але теж проти Суезу, Мальти й Тульону. А який великий вплив зискає через те Росія на цілий Орієнт! Це буде просто віднова Східно-римської Імперії, якої столицею має бути Москва. Вже тоді Данилевський вказував, що з огляду на особе геополітичне положення не Петербург, а Москва має бути столицею Росії.
Ось такі перспективи малював Росії Данилевський. І коли б не внутрішньо-соціяльні конфлікти й назріваючий упадок, потуга Росії була б захитала рівновагу не тільки в Орієнті, але в Европі, а навіть у світі.
По світовій війні наступила в Росії зміна режиму, але держава залишилася далі. Саме перед тією державою далі стояли ті самі питання: внутрішня перебудова, а опісля наступ назовні. Шляхи російського імперіялізму залишилися ті самі.
В такому світлі сучасна війна повинна вирішити ролю Росії для Европи в тому змислі щоб її імперіялізмові прийшов остаточний кінець. Тоді і позиція українців підпаде далекойдучим змінам.
І. Саський
