Вечір, присвячений визначному українському драматургові
Львів, 17 листопада.
Ім'я Миколи Куліша вже широко відоме нашому громадянству. Львівській Театр, як і театри в інших наших містах, ставив комедію цього письменника п. н. "Мина Мазайло", комедію, яка й репрезентує всю гостроту вислову цього драматурга-сатирика совєтського побуту. На тлі років "українізації" постать Миколи Куліша стоїть поруч Миколи Хвильового; його прямолінійність і характерність справді зворушує та дивує. Літературний вечір, який відбувся в суботу, 14-го листопада, в залі Літературно-мистецького Клюбу у Львові, мав ціллю дати зарисівку письменника на тлі цих років піднесення української літератури та культури. Доповідь про літературну творчість Миколи Куліша виголосив д-р Гр. Лужницький. Він змалював літературні осередки та дійсний образ тодішнього часу. Побіч таких літературних угрупувань, як "Гарт", "Плуг", "Вусп" і інші, "Вапліте" виросло до ролі провідника та організатора літературного та культурного розвою в Українї. Багатство літературних журналів і широкі рямці, які обхопила струя "українізації", полишили вже й такі наслідки, як популяризація української літератури на селах або поширення освіти в Україні, бо жити тривко культурним здобуткам того часу, які виходили з орієнтації на захід, на Европу, не дозволив тодішний уряд. Дискусії на літературні теми, які своїм розмахом і загальним заінтересуванням зворушують, а які за початкувала стаття Яковенка про критику та критиків, велись повних чотири роки (1925—1929) та довели до ліквідації пропагаторів цих поглядів. Передові письменники, як Хвильовий, Куліш, Зеров і інші боролись за підвищення кваліфікацій письменника та за справжню українізацію, яка була в дійсності до цього ступня парадоксальною, що головний прокурор України не хотів читати на українській мові конституції Української Республіки.
Саме й на ці бурхливі роки припадає творчість Михоли Куліша. Перший період його творчости — т. зв. Одеський репрезентує ще захоплення революцією, щоб уже незабаром замінити його гострою сатирою на здобутки цієї революції. Перший твір письменника "97" про боротьбу "комнезаму" з голодом виставив у 1924 р. Харківський Театр; відтоді починається справжня літературна робота Куліша. З поданої прелегентом статистики про скількість вистав Тобілевича, Старицького, Куліша, Дніпровського й Ірчана в театрах України в роках від 1927 до 1930 ясно, як популярність Куліша зростала з року на рік, щоб перевищити вкінці всіх згаданих драматургів. Зв'язки з геніяльним режисером Лесем Курбасом ще більше скріпили творче наснаження письменника. "Хуліо Хурина" — шарж на повітову обивательщину, "Зона" на тему партійної чистки, (яка й не діждалась театральної вистави), та й "Народний Малахій" — про "голубого мрійника", який по свойому розумів революцію, та найважніше (не герой, але п'єса) викликував негодування на совєтську дійсність, спричинили напади на автора у пресі. Це однак не збило Куліша з прямого шляху; він не лише пише дальше свої гострі п'єси, але й уміє їх і публично і особисто обороняти. "Мина Мазайло" — про розклад міщанства на грунті націоналізації, "Патетична соната" — найбільш викінчена, европейського характеру п'єса, що з успіхом ішла у Москві, не діждавшись дозволу на вистави в Україні, і вкінці "Маклена Грасса", що припечатала долю автора, який — як і багато інших письменників — пропав у широких совєтських просторах.
Зі споминами про Миколу Куліша поділився із присутніми колишній співпрацівник Леся Курбаса реж. Осип Гірняк. Він підмітив скромність і простоту Миколи Куліша, який із вигляду подобав на українського селянина із розумними палкими очима під високим чолом. М'який у поведінці та хитроумний виявляв навіть у розмові свій скептицизм, який так дуже слідний у його творах. Зі справжнім заінтересуванням прослухала багато зібрана публіка про відвідини Куліша у театрі "Березіль" та про його побут в Одесі, де над берегом Чорного моря читав він уперше акторам "Народного Малахія". Мистецтво читання до найменших нюансів дозволяло слухаючим тоді письменника акторам бачити, якби на сцені, всі особи загримованими, ухарактеризованими, словом, якби виведеними у знаменитому театрі. Докладніше говорив реж. Гірняк про останню дискусію в Харкові 1929 р., підчас якої виступив Куліш уже знеможений боротьбою, (ця знемога відбилась і у творах — песимізм "Маклени Грасси"), але прямолінійний, як завжди. Голоси таких дискутантів, як Хвильовий, Курбас, Куліш і секретар партії Хоменко, що їх відчитав реж. Гірняк, зхарактеризували образ дискусії, яка й довела потім до ліквідації українства. Це в останній раз тоді ці три великі мужі дали відпір московській російщині та українському карієризмові.
В мистецькій частині вечора артист Сергій Дубровський відчитав дві дії Кулішевого "Народного Малахія". Незвичайна дикція дозволила цьому прекрасному акторові (яка шкода, що не маємо нагоди побачити його на сцені Львівського Театру!) віддати цікаву дію п'єси пластично та по мистецьки. Та п'єса і схарактеризувала всю вартість Куліша, як драматурга, в якого крім живої акції, крім нової теми, крім прекрасної соковитої мови, крім надзвичайних ситуацій, є щось зовсім нове, зовсім інше, хоч і так дуже звязане з традиціями українського драматичного письменства. Це — побутова комедія, така питома всій українській драматичній творчості, яка під пером Куліша сталась зразком нової передової української драматичної творчости.
(от)
