Минувшого року, в часї між 10 вересня а 31 грудня, лучило ся у Львові звиш 30 більших крадежей. Переважно обкрадано мешканя кавалєрскі і то все перед 17-ою годиною вечером. Загалом украдено річей вартости 5300 за. Довгій час не могла поліція попасти на слїд злочинцїв i аж случай допоміг їй до того. Дня 30 грудня м. р. обкрадено старшого совітника скарбу п. Каспшишака, мешкаючого при улици Кривій під ч. 10. Сторож сеї каменицї Гнат Сенишин видїв того вечера стоячій перед домом критий фіякер, до котрого всїв якійсь незвістний мужчина. На другій день по крадежи впав Сенишин на гадку запитати ся стоячих на улици Академічній візників, чи котрий з них не відвозив кого вечером з каменицї, де мешкав обкрадений урядник. І дїйстно зголосив ся візник Йосиф Мазур, котрий подав, що візваний якимсь паном заїхав перед згадану каменицю. В тій хвили вийшов з каменицї другій не знаний єму пан, винїс якійсь клунок, кинув до фіякра, сам всїв до него і казав себе відвезти на улицю Слонечну ч. 35. Сенишин повідомив о тім поліцію, котра, зробивши в згаданім домі ревізію, найшла в мешканю кравця Цаллєя тайфля річи украдені Каспшишакови, а крім того віднайдено там і білє та річи з инших крадежей. Дальше слїдство виказало, що в тих крадежах брали участь: Едвард Валядієр, Александер Волянин, Франц Волояньскій, Леопольдина Фішер, Катерина Бальбірер, Леопольд Фреліх, Кароль Куртич, Марія Ходорович, Юстина Тлустяк, Франц Романкевич, Агнїшка Романкевич, Натан тайфель і Маркус Темпельсман. В цїлій шайцї був подїл "працї". Одні вломлювали ся до мешкань, другі стояли на сторожи, инші укривали і продавали крадені річи.
Против всїх тих участників шайки вела ся в послїдних двох тижнях розправа карна перед львівским судом присяжних. Проводив їй совітник Кунцек, обжаловував заступник прокуратора Стебельскій, боронили обжалованих адвокати др Віллєрстор, др Копецкій, др Теннер, др Павенцкій і др Панет.
В процесї тім переслухано 70 свідків. Провідники тої шайки Валядієр, a передовсїм 25-лїтний Фреліх, аж дивували людей своїм цинізмом і безличними відповідями. Фреліха називали товариші "Полько варіят", а він справдї "незвичайний" чоловік. Память у него велика, тямить день, годину, місце, коли, де і що украв; єсть зарозумілий на свою "штуку" злодїйску i на свій талант; каже, що дбав і про своє образованє і найрадше читав поезії... На дрібнички не лакомив ся, а вже як що крав, то щось цїнного. Притім помагала єму весела Леопольдина Фішер. Продаючи скрадені річи, він перше з літоґрафованих поліцийних виказів скpaдених і згублених річей довідував ся о цїнї своїх добичей. Одна крадїж дуже єму не подобала ся. Він оповів єї так: "У п. радника Н. украв я три пари штанів, але що то були за штани! Менї дивно, як п. радник міг у них ходити. Нїхто не хотїв зломаного крейцара за них дати". З крадежей мав зложити собі ладні гроші, і з них думає він жити, коли вийде з вязницї.
Другій провідник Валядієр, котрий навчив Фреліха розбивати всїлякі замки, єсть так само безличний, як і єго ученик. Коли прокуратор напирав на него, щоби признав ся до якої крадежи, він сказав: Коли п. прокуратор конче хоче, щоби я признав ся до тої крадежи, то зроблю вам ту приємність і сатисфакцію. Бо о щож pозходить ся? Я знаю дуже добре, що мушу сидїти в криміналї, а одна крадїж менше або більше, то мабуть все одно.
Засуд оголошено вчера вечером.
