При останнїй крізї в російськім правительстві, в звязку з аферою Корнїлова, уступив був зі свого становища мінїстер заграничних справ Терещенко, щоб по двох тижнях знову повернути до кабінету. Серед бур і громів російської революції тримаєть ся Терещенко в революційнім мінїстерстві найдовше — з початку яко мінїстер фінансів, а потім яко мінїстер заграничних справ. Перед очима світу перейшли десятки більше й менше відомих полїтиків яко кількадневні або кількатижневі російські мінїстри, але крім Керенського лишень один Терещенко, нїкому до перевороту яко п о л ї т и к незнаний, все тримаєть ся.
І неодному приходить мабуть на думку питаннє: Як сей цукровий король і мілїярдер тримав ся в такім товаристві, як Скобелєв, Церетеллї, Чернов і Ко.? Дає на се деяку відповідь історія роду Терещенка, яка появила ся в "Vossische Zeitung", а яку подамо нашим читачам в найблизшім числї "Вістника". Довідуємо ся звідси, що мінїстер заграничних справ, Михайло Терещенко є внуком українського селянина Миколи Терещенка, того знаного на цїлу Україну й Росію селянина, що вибив ся на першого багача, але "в пани не пхав ся" та цїле своє життє тримав ся при своїм "мужицтві", себто при мові, одежі, звичаях і обичаях своїх батьків. Отже у внука, хоч і вихованого по королївськи, мабуть прокинуло ся його селянське походженнє і він, вірний наказови свого великого дїда: "не пхати ся в пани", через цїлий час участи в революційнім мінїстерстві тримаєть ся більше з демократією нїж з буржуазією, не зважаючи на се, що гасла революції грозять позбавити його маєтків.
Далї зі статї довідуємо ся, що вуйко Терещенка по матери, Саранчев, належав у молодости до терористів і коштом свого шваґра, батька Терещенка, фінансував відомий замах на царя Олександра III під Бірками. Здаєть ся, цїла родина Саранчевих, отже й мати Терещенка, не була чужа поступовости й демократизму й се також мало свій вплив на формуваннє світогляду та полїтичних симпатій молодого Терещенка.
Під час першої революції Терещенко на зорі своєї полїтичної дїяльности пристає до найпоміркованїйших конституціоналїстів монархістів—октябристів. Можливо, що з сими кругами тримав Терещенко і в часї реакції, в міжчасї між першою і другою революцією. По переворотї попадає він єдиний з не-послів у склад десиґнованого комітетом Державної Думи буржуазійного в своїм персональнім складї мінїстерства яко безпартійний. Але один за другим буржуазійні мінїстри виступали з мінїстерства, приходили й відходили инші, більші й менші представники посїдаючих кляс, тільки найбільший з найбільших капіталїст і буржуй лишаєть ся на місцї при кождій реконструкції кабінету, аж доки подїї не поставили власть в безвихідне становище. Тодї уступив на коротшій час, але знову повернув.
Якже все-таки попав Терещенко в мінїстри й чому так довго тримаєть ся? В деяких російських часописях на початку революції були на се тільки невиразні натяки. Говорило ся, що Терещенко віддав великі прислуги в передреволюційнім часї при орґанїзації промисловости для потреб війни! Се треба мабуть так розуміти, що підготовлюванє перевороту в буржуазійних сферах відбувало ся при активній участи й матеріяльній підтримцї Терещенка, що він мабуть фінансував революцію, як його батько фінансував свого часу замах на Олександра ІІІ, а цїла родина Терещенків фінансує мілїонові добродїйні підприємства.
Та не одна тільки щедра рука винесла молодого Терещенка на таке відповідальне становище. Мабуть він унаслїдив багато селянських прикмет свого дїда, що в такім критичнім часї, серед бур і непогод, уміє найдовше з усїх представників буржуазії погоджувати ся з незнаючою міри й стриму революційною стихією, стоячи півроку на чолї мінїстерства заграничних справ.
Про національні почування Терещенка годї щось певне сказати. Нападала на нього дуже шовінїстична російська преса за зроблену ним і Церетеллї угоду з Центральною Українською Радою, підкреслюючи, що обидва сї мінїстри не-Росіяне. В часї переговорів з Радою виступив Терещенко у Київі з промовою на зібранню представників громадських орґанїзацій, в якій представив ся як Українець з походження. Чи він почуває себе Українцем і по переконанням, нїяких точних вказівок на се не маємо. Але вже одна переведена ним і Церетеллї угода з Центральною Українською Радою свідчить про те, що національно-полїтичні змагання Українцїв для Терещенка не чужі, а він сам заслугує з сього приводу на згадку в українській часописи. Яко від свого земляка Українцї в праві ждати від Терещенка, що він в характері мінїстра заграничних справ буде також заступником національно-полїтичних змагань українського народу.
