З-під Щирця.
В нашій сторонї скоїло ся таке, що нїхто би й не прибаг. Якось на веснї урядив один лат. парох, звістний в околици з всяких исторій, в cвoїм костелї місію. Народу обох обрядів зібрало ся богато, а спроваджені міссіонери голосили жаркі проповіди осібно для мужчин а осібно для женщин. Нїчого би в тім не було дивного, але вкінци стали патри, розжаривши женщин своїми науками, взивати их, щоби жертвували "swoje panieństwo Panu Jezusowi". Богато женщин, невіст і дївчат, не розуміючи добре ваги того, зложили в жарі реліґійнім сю обітницю.
Зараз по міссії зачали ся в цїлій сторонї по хатах сцени. Мужі виступали против жінок, докоряючи им, що не мали права такої обітницї чинити, бо кожда присягала вже свому чоловікови. Батьки настали на дочок: як могли они щось такого без відома своїх родичів чинити? як будуть они колись на своїм ґаздівстві самі ґаздувати? і т. д. Деякі рускі батьки, котрих дїти також послухали візваня патрів, стали просто кричати: що ти маєш слухати чужих ксьондзів? ми маємо своїх, котрі навчають нас і по Божому і по людскому. В многих хатах не скінчило ся на сварках, а приходило й до бійки. Остаточно мабуть всї зложені обітницї пійшли з димом. Лишило ся лиш те, що тепер в нашій сторонї, коли люде зійдуть ся, чути жарти: Ofiarowała swoje panieństwo...
Але ми запитаємось: чи мудро оно, щоби чужі священики, не знаючи близше кождої поодинокої особи і обставин родинних, — а лише користаючи з хвилевого одушевленя реліґійного і з несвідомости — вимагали того, що єсть для загалу неможливе а навіть шкідливе? Чи не спосібні такі дїла радше ослабити, нїж скріпити в народї повагу церкви і довіріє до церкви?!
