Камянецький часопис "Подолянин" в числі з 1 березня ц. р. подає короткі відомости про життя М. Чирського по повороті на Батьківщину:
"Коли Поділля звільнила німецька армія, М. Чирський вернувся в листопаді 1941 р. до Камянця, якого не бачив більш 20 літ. Багато дечого тут змінилося за роки большевицького панування... Зі свояків мало хто залишився в живих, давніх знайомих не було, по большевиках залишилася страшна спадщина — одна руїна... Еміґрантські роки зруйнували здоровя М. Чирського, та не зважаючи на це, Покійний з запалом береться до культурно-національної роботи, мріючи про перевиховання земляків, на яких залишилися страшні сліди совітської неволі. Працюючи мистецьким дорадником у новоорганізованому театр ім. Шевченка, багато звертав уваги, щоб перед молодим колективом театру розкрити шляхи драматичного мистецтва в кращому розумінні слова. Одночасно працював у часописі "Подолянин" як автор виховних "Листів до любезних земляків" (під псевдонімом Ларіон Ліра) та як театральний референт.
18 лютого гурток приятелів М. Чирського вшанував скромними вечорницями 40-ліття з дня його народження. Чирський був саме за кипучою роботою: підготовляв постанову комедії "Шалапут", в якій мав грати головну ролю, обдумував актуальну комедію-сатиру на совітську інтеліґенцію, готував перевидання своєї пєси "Отаман Пісня"... А тиждень пізніше Миколі Чирського не стало.
Прикро було слухати, як ця молода ще і талановита людина говорила нераз, що бажає ще тільки на рідній землі умерти. Це бажання Покійного здійснилося, але у земляків залишився жаль по втраті людини, яка могла ще чимало зробити на українському культурно-національному полі...
*
27 лютого ц. р. відбулися похорони Покійного на кошт міської управи. В жалібним поході взяли участь священики: о. Лібацькай, о. Карашевич, о. Жолткевич і протодіякон Головатий. Було багато народу. Несено вінки від театру ім. Шевченка, від редакції "Подолянина", міської управи, окружної "Просвіти" і ін. В церкві прощальне слово виголосив О. Жолкевич, а над могилою о. Лібацький і редактор "Подолянина".
Дмитро Корбутяк.
