на интерпеляцію руских послів в справі кривд руского язика в ц. к. урядах і судах, виголошена на нинїшнім засїданю сойму.
На засїданю Високого сойму з 28 марта с. р. внесена була интерпеляція до правительственного комісаря послами п. Лонгином Рожанковским і товаришами з причини мабутного кривдженя Русинів що-до их язика через адміністраційні власти, як політичні так і скарбові і через ц. к. суди і прокураторії державні.
Маю честь відповісти на ту интерпеляцію що слїдує:
Що-до політичних властей, пп. интерпелянти кажуть, що ті власти на поданя сторін внесені в рускім язицї дуже рідко відповідають по руски; що денекотрі староства накладають кари на душпастирів і громадскі зверхности за уживанє руского язика в письмах подаваних до староств, і так на пр.: староство в Золочеві рішенєм з 26 сїчня с. р. під ч. 2320 загрозило громадскій зверхности в Закомарю карою 20 зр. за те, що предложила справозданє в рускім язицї. Факт, о котрім тут мова, дійшов до відомости Президії намістництва через часопись "Дѣло", котра помістила відпис розпорядженя староства в Золочеві з 26 сїчня с. р. під ч. 2320. Президія намістництва зажадала сейчас справозданя від староства в Золочеві, а переконавши ся о дїйстности донесеня, не лише рескриптом з 13 марця с. р. до ч. 2312, отже перед внесенєм интерпеляції, звернула увагу старости, що поступив неправильно, бо після міністерского розпорядженя з 20 грудня 1859 р. до ч. 12466 і з 4 липця 1860 р. до ч. 2166 вІльно як приватним сторонам так і громадским урядам писати до правительственних урядів в рускім язицї, а дїйствуючій давнїйше заказ писаня кирилицею знесено розпорядженєм міністерства з 10 цвітня 1861 р. до ч. 2325, а надто [Президія намістництва] видала обіжник до всїх староств Галичини всхідної з 14 марця с. р. до ч. 2714, котрим приказано точно перестерігати постанов, заключених і покликаних розпорядженях щодо квестії язика.
Зволять панове интерпелянти приняти увіренє, що президія намістництва в кождім випадку одержаної відомости о якім-небудь відступленю від того правила не залишить зарядити, що належить, щоби дїйствуючі приписи точно були перестерігані. [Оплески від руских послів].
Поосібних фактів о накладаню кар на душпастирів за уживанє руского язика пп. интерпелянти не виказали. Припускаю, що ходить може о те, що власти жадають предкладаня формальних виписів з метрик в латиньскім язицї там, де би звичайні посвідченя могли вистатчити, або посвідчень метрикальних в польскім або нїмецкім язицї, замість в язицї рускім. Єсли так єсть, то і в тім взглядї можу зложити упевненє, що висші власти всякі в тім напрямі основані жалоби завсїгди увзглядняли і на будучности увзглядняти будуть.
Що-до властей скарбових, то як краєва дирекція скарбу, так і підчинені їй власти і уряди взагалї перестерігають дїйствуючих приписів о язицї урядовім і о уживаню руского язика. Єсли деколи зайшли ухибленя в тім напрямі, що ужито в відповідях для сторін нїмецкого або польского язика, то стало ся се без якої-небудь тенденції. Всяким жалобам в тім взглядї вдоволювала завсїгди краєва дирекція скарбу безпроволочно і видавала в кождім поодинокім случаю відповідні і катеґоричні поученя для дотичного уряду. Подібні реклямації приключались рідко, а се єсть найлучшим доказом, що скарбові власти Галичини в загальности старають ся до обовязуючих в тім взглядї приписів. В послїдних часах здоганила краєва дирекція скарбу розпорядженєм з 10 сїчня с. р. до ч. 89.187 ц. к. адміністрації податковій, що на поданє, внесене в рускім язицї через "Народну торговлю" у Львові, видала резолюцію в нїмецкім язицї, і приказала адміністрації податковій, щоби видала рішенє в рускім язицї, і се також наступило.
Ц. к. суди урядуючі у всхідній части Галичини застосовують приписи рескрипту ц. к. міністерства правосудія з 9 липня 1860 р. до ч. 10.340 в той спосіб, що як в справах карних, так і в цивільних, спірних і неспірних, а про-те і в справах спадкових опікунчих, і курательних списують протоколи зі свідками, обжалованими, знатоками і сторонами в рускім язицї, єсли свідок, обжалований, знаток або сторона того желають.
Візваня до свідків, обжалованих і сторін видають ц. к. суди найчастїйше в такій стадії справи, коли за-для мішаного населеня судья не міг ще повзяти відомости певної, чи рідним язиком особи єсть язик рускій. З тої то причини видають ц. к. суди візваня звичайно в язицї урядовім. Отже рідкими суть візваня в рускім язицї, бо видавані бувають лиш тогди, коли суд з подань внесених або з протоколів списаних переконає ся, що той язик єсть матерним язиком особи завізваної і що она виключно таким в суді промавляти желає.
Вироки запавші в карних справах бувають правильно лиш зустно голошені, а оголошеня наступають в рускім язицї, єсли обжалований сего язика на пересправі уживав. Видаванє вироків карних на письмі єсть зарадженєм виїмковим. Наступає оно звичайно лиш на жаданє оборонника в цїли уложеня виводу зголошеного средства правного, а позаяк оборонники з малим виїмком не владїють на тілько руским язиком, щоби могли B сїм язицї уложити виводи зголошених средств правних і з тої причини лише в рідких случаях домагають ся спорядженя вироку в рускім язицї, про-те ц. к. суди видають зaпавші вироки звичайно в тім язицї, в якім були уложені.
Протоколи карних пересправ, яко акти внутрішної служби, списувані бувають виключно в язицї урядовім, о скілько сторони не зажадають списаня поодиноких депозицій в рускім язицї, або о скілько з процесуальних взглядів не заходить потреба дословного представленя зізнань, зворотів або слів одиноких, — в котрих то випадках протоколованє завсїгди наступає в рускім язицї.
Наради при колєґіяльних судах відбувають ся також в рускім язицї, о скілько основа справи того вимагає.
Після досвіду з лїт попередних стосунково дуже мале єсть число подань вношених до ц. к. судів в рускім язицї — як в справах карних так і цивільних.
Не було також в послїдних кількох лїтах від сторін жалоб, походячих з причини упослїдженя в уживаню матїрного язика, а коли би такі жалоби на будучність появили ся, ц. к. висшій суд краєвий не залишить зарядити, що належить, щоби покликані на вступі приписи о уживаню руского язика точно були перестерігані.
Так само і прокураторії державні перестерігають постанов розпорядженя міністерства правосудія з 9 липня 1860 р. до ч. 10340 і з 5 червня 1869 р. до ч. 2364, — над чим бачить надпрокураторія державна, — а доказом сего єсть догана з 29 жовтня 1891 р. до ч. 3821, котра з причини достереженого в спеціяльнім випадку ухиблена була удїлена прокураторії державній в Золочеві.
Нехайже менї вільно буде вкінци звернути ся до пп. интерпелянтів з просьбою, щоби в разї, як довідають ся о яких небудь ухибленях в квестії, о котру ходить, не хотїли уважати кождого ухибленя за волю і наміренє упослїдженя руского язика, — коли-ж такого наміреня правительство не мало і не має, а обмилки і неуваги в кождім урядї лучити ся можуть, — всякі в тій мірі основані жалоби верховні власти оцїнять з всею прихильностію. [Оплески від руских послів.]
