Львів, 14 березня.
Наша політично-економічна боротьба у скрутних часах передвоєнної дійсности, коли доводилося всіма силами протиставитися атакам колишньої польської адміністрації та крайнє ворожої нам польської прилюдної думки, приневолила нас тоді в інтересі національного самозбереження вхопитися за гасло "свій до свого" і послідовно його вводити в життя. Це гасло впоювано нашого громадянству всіма доступними засобами: пресою, різними публікаціями, оголошеннями та зорганізованою громадською акцією Треба сьогодні признати, що ця акція була успішна і причинювалася не тільки до розбудови своїми власними силами нашого економічного життя, але і до сцементування солідарности українського громадянства, яке мало завжди точний облік та інформації про власні надбання. Беручи цю справу з наскрізь практичного боку, то найбільше зацікавленими в якнайкращому переведенні гасла "свій до свого" були наші купці, промисловці та кооперація.
Сьогодні це гасло затратило свою давню гостроту і давнє значення, як чинника національної боротьби, бо змінилися не тільки обставини, що його нам тоді подиктовували, але змінилося теж наставлення цілого громадянства, яке — перейшовши лихоліття польсько-німецької війни і большевицької інвазії — перейшло відповідний життєвий гарт і зрозуміло, що тільки опертя на власних силах і власній праці може забезпечити краще майбутнє.
Але у зв'язку з перебудовою нашого життя і, так сказати б, зміною наставлення нашого громадянства (в додатньому значенні), виринає тепер інша справа. Переконувати українця, що він в першу чергу повинен купувати у свого, що повинен змагати до розбудови українського промислового життя, підтримувати українського ремісника — сьогодні зайве. Це справа зрозуміла, і цього ніхто навіть не намагається робити. Адже є багато інших справ, які вимагають нашого зацікавлення, нашої уваги і нашої підтримки!
Та коли добре призадуматися над цими справами, то виявляється, що тут таки ще не все в найкращому порядку. І не виною тут громадянство. Не можна теж дуже обвинувачувати і другої сторони, значить купців, ремісників, промисловців. При знаменитій сьогоднішній торговельній кон'юнктурі, ні купець, ні ремісник, ні навіть промисловець не відчувають великої потреби вести пропаганди, чи точніше кажучи, купецької реклями своїх підприємств. Покупці самі шукають сьогодні крамниць і верстатів.
І саме на це словечко "шукають" хочемо покласти натиск. Колись купці шукали за покупцями, сьогодні є навпаки. А український клієнт не повинен "шукати" за своїм купцем, чи ремісником. Він повинен знати зразу куди йому йти. А то бувають випадки, що напр. громадянин Львова знає, що тепер є в місті куди більше українських фризієрень, як у довоєнних часах. Очевидно, той громадянин, у своєму власному інтересі і в інтересі українського підприємця хоче свої справи в нього полагоджувати. Практично це виглядає так, що він повинен іти вулиця за вулицею і шукати за вивіскою українського фризієра.
Це тільки так для прикладу. Бо такі ж самі завваги можна поставити і в багатьох інших ділянках нашого життя. Розвиток української торгівлі і промислу не може виходити з уваги громадянства, як теж і кожний інший прояв організованого життя. Це не тільки справа у відповідній реклямі, яку повинні вести самі купці, ремісники і промисловці, але і в цьому, щоб кожний найменший прояв нашого життя був на громадському обліку, щоб не виходив із нашої уваги, щоб український громадянин був завжди у всьому зорієнтований і не потребував ніколи шукати не тільки за купцем чи промисловцем, але за ніякою нашою установою, як економічного характеру, так теж і культурно-освітнього.
Давнє гасло "свій до свого" набрало сьогодні іншого, нового значення і в цій новій формі треба його реалізувати. Іншими словами, замість колишнього переконування нашого громадянства про вагу підтримки рідного промислу, торгівлі і ремесла, треба його точно, послідовно і постійно інформувати, а воно виконає свій обов'язок. Останнє слово за нашим економічним світом і за організаціями, що покликані такі справи нормувати. Інформація, хочби вона мала навіть характер реклями — це один із найважніших чинників організованости.
