При нашім обєктивнім становищи в справі правописній, а рівночаснім безтактнім шовінізмі табору "Русской Ради" і "Галицкій Руси" — не без интересу буде для наших читателїв навести умірений, спокійний голос священика, мотивуючій, для чого він кинув до коша формуляр петиції "Русской Ради" і не зважив ся дати єго до підпису своїм парохіянам — селянам.
О. Ив. Любович, парох Острова, так се мотивує:
Дня 4 марця с. р. дістав я з почти прилучене тут письмо "общества политичного Русская Рада" — і годї було менї не усміхнутись по відчитаню того ж письма.
Насамперед "общество політичне руске оспорює "обществу педаґогічному" також рускому в справі, котра тїсно входить в обсяг педаґоґів. То так менї видало ся, як би швець критикував технічний склад маючого ставитись будинку якого, вироблений фаховим инжінєром. Такому нема що відповідати, хиба знаною пословицею: Sutornе ultra crepidam!
Але ще забавнїйше, що "общество політичне" видає суд о тім: що для церкви єсть "вредним і погубним" — підчас коли рішати о тім належить єдино до власти духовної дієцезіяльної, то єсть до Впреосв. митрополита і Преосв. епископів. Их на дотичній відозві нема підписаних, а до того відомо загально, що они й не входять в склад "Русского Общества і Русская Рада".
Предложений предмет вимагає глубокої застанови, тож став я всесторонно річ тую розбирати і по довшім надумованю прийшов я до результату, що Руске товариство педаґоґічне підняло дуже здорову гадку реформи в наших школах правописи. За тим промавляють сильно: 1) поступ літературний, 2) улекшенє науки самого язика, 3) взгляди політичні і народні, а навіть добро нашої святої церкви. Попробую хоть коротенько кожду точку умотивувати. І так:
До 1). Позаяк мова розвинула ся скорше, заким ще письмо винайдено, то річ єсть надпевнїйша, що кожде письмо мусило бути з-разу фонетичним, то єсть приміненим до звуків язика. Коли ж з-часом змінились форми язика через поступ і внїшні обставини, то й декотрі букви або яко злишні оставлялись, або заступались иншими. Таким способом відпали вже з давна з старо-славяньского язика букви носові ę і ą, котрі тепер тілько фільольоґам знані, — таким також способом уже в новійших часах букви кси, пси, ижица цїлком залишені. Тая сама льоґіка допускає ще дальші реформи через усуненє з правописи тих букв, котрі вже нинї звука жадного не мають [як ъ] і тих букв, котрі однаково звучать.
До 2). Скоро азбука упростить ся, тим самим улекшить ся і своїм і чужим виученє нашого руского язика, а се прецїнь важна задача педаґоґів, — і над тим питанєм нема що навіть задержуватись. Отже переходжу до 3-ої точки, т. є. до взглядів політичних і народних.
Наш малорускій нарід єсть окремим, самостійним, 20-міліоновим народом, маючим межи иншими питомостями також свій прекрасний і милозвучний язик. Тож власне ся обставина промавляє за тим дуже сильно, щоби він виробив собі також самостійну, до свого язика найвідповіднїйше заакомодовану азбуку, а то тим конечнїйше, скоро на той нарід посягають хищні руки сусїдїв, котрі не соромлять ся удержувати, що малоруска мова наша, язик 20 міліонового народу, єсть тілько провінціоналізмом. Того відповідного приноровленя азбуки вимагає сама природа язика малоруского. На примір буква ѣ має звук je. B язицї московскім она єсть природною, бо того их фонетика вимагає, скоро они так виголошують відповідні вирази: н. пр. сїть = сьеть [польскє sieć]; нѣт — ньет [польске nie] і т. д. Длятого і буква тая пише ся у них: ѣ. Mи того звука не знаємо, тілько говоримо сіть, ні і т. д. Так само стоїть річ і з буквою ы, котра у нас рівнозвучна з и, отже через сю другу букву сміло можна єї заступити. Отже єсли характер нашого язика різнить ся від язика московского і польского, то повинен мати і букви, відповідні до свого характеру, щоби тим видатнїйше маніфестував свою цїху яко язик іскреного, самостійного народу.
Що-до нашої церкви, то в книгах церковних повинна давна практика церковна точно бути захована, яко дорога нам тисячлїтна спадщина. Але нові виданя змісту реліґійного, як молитвенники, проповіди, предмети богословскі і т. п. — ті мають відповідати потребам народу, отже і повинні видаватись рівно в зрозумілім народови язицї, як також і в уживаній або маючій уживати ся народом азбуцї. Чи етімольоґічна правопись перешкаджає може безконфесійним индівідуам видавати письма антіреліґійні? Чи може длятого мала би етімольоґічна правопись задержатись, що радикали видають свої письма правописію фонетичною? Власне та послїдна обставина повинна би наших духовних побудити до упрощеня правописи, бо позаяк упрощена правопись єсть більше для люду доступною, то люд хватає за письма радикалів нею друковані. Для запобігненя лиху, котре прибирає вже більші розміри, повинні священики твори реліґійні писати доступною для люду і улекшеною азбукою та тим чином небезпечний антіреліґійаий пожар залити. Сего вимагає і та консеквенція, що вже Висока власть духовна санціонувала приноровлену в части до фонетики правопись, скоро сама тою-ж правописію видавала молитовники. Єсли отже тая Висока власть духовна не видїла нїчого в тім шкідного, щоби тих молитовників вірні таки в церкві уживали, та яка-ж шкода може з того виплинути для св. церкви, cли книжки шкільні ще більше упрощені і лекшою до виученя правописію будуть печатані?
Я отже вповнї годжу cя з гадкою Руского товариства педаґоґічного. Що-до відозви общества "Русска Рада", то і то забавне, що она каже межи темним народом, котрий всякого понятя не має о тім: чи етімольоґія, чи фонетика єсть більше пожиточною, — збирати підписи. Я за те дїло цїлком не беру ся, совість моя менї не позваляє.
Иван Любович.
