Малий фейлетон
Наближалося 8-го березня — день "визволення" жінки.
За місяць наперед парт-орг дбає за доповідача-жінку. На цей раз "жертвою" була Лідія Іванівна — викладач німецької мови (їй 59 років). Лідію Іванівну вибрала наша парт-орг з огляду на те, щоб урізноманітнити доповідачів (доповіді були щощестиденки, а доповідачі здебільша молоді, комсомольці, патійні — довірені) і цим самим, забезпечити авдиторію слухачами. Ну, і для того, що Лідія Іванівна — жінка з досвідом у житті, отже, зможе доповнити доповідь фактами з минулого, поневіреного, приниженого життя жінки і порівняти її "блискуче", "щасливе" сьогодні.
Саме для Лідії Іванівни справді потрібний був місяць на підготову. Лідія Іванівна вже знала, що то значить підготувати доповідь: вона добре знала, що кожна доповідь мусить бути просякнута ідеями комунізму, ленінсько-сталінськими вказівками.
Цього вона найбільше й боялась, хоч, правда, уже наперед знала, що вона цієї "політики" трохи звідкись перепише і добре вивчить, щоб, бува, не мала доповідь небажаних для неї наслідків.
Нарешті 7-го березня.
Парт-орг запрошує до кабінету завтрашнього доповідача, щоб знайомитись з доповіддю. (Це робилось з кожним доповідачем, а особливо з сьогоднішнім, бо то уже напіввіджилий "елемент", який тяжче сприймає щось нове).
— Я вам, Лідія Івановна, хочу помочь, проінструктіровать вас к завтрашньому дню патому, что ваш предмет, да і ви так мало связани с общественно-політіческой жизнью, что вас нужно харашенько падгатовіть.
Лідія Іванівна була приготована на це, бо їй уже так багато говорили за те, що вона "політічески неразвіта", а тому наша Лідія Іванівна мала вже готову відповідь:
— Нет, зачем. Лідія Яковлєвна, ведь я беру газєти на урок, чітаю с ученікамі статі о товаріще Сталіне і т. д....
— Ну, ето всьо харашо, а ваш доклад всьо же просмотрім.
Переглядаючи вже готову доповідь парт-орг, як звичайно, робить якісь зауваження (натурально, політичного характеру).
— Вот, что, Лідія Івановна, в вашем докладе совсєм нєт цітат, а вєдь сколько єсть матеріяла...
— Ка-а-а-к, Лідія Яковлєвна?.. Ведь ето же всьо цітати... Я уж харашо помніла об етом.
Так, Лідія Іванівна добре пам'ятала за ті цитати і постаралась написати доповідь так, що не мала там ані слова від себе, тому була спокійна за себе.
І тому на цей раз при кінці доповіді в авдиторії не було тісно. Пропав місячний труд Лідії Іванівни.
Ніна К.
