Львів, 23 жовтня.
Ви бачите їх кожного дня. Вистоюють на рогах вулиць, бігають по вулицях, накидуються своїми послугами, обкидуються взаємно лайками та іноді доводять до бійок між собою. Продають газети, папіроски, сахарину... Вміють вчас остерегти своїх товаришів перед деякими небажаними для них особами, втискаються в юрби людей, та, покористуючись неувагою людей, нишпорять по їх кишенях.
Діти вулиці. Ріжного віку, з 8 почавши, на 17—18 скінчивши. Ввесь день у русі, а коли западе ніч, вони зашиваються в своїх норах і... сплять... Зрештою хто їх знає?
Коли питаєте про їх сім'ю, не вміють багато сказати. Одні зовсім не знають своїх батьків, а другі справді мають батька чи маму, та вони зовсім не турбуються ними. Міські заулки, вулиця, кіно, порнографічна лектура — це їх єдині виховники, що найсильніше розбуджують найнижчі інстинкти та підготовляють кваліфікованих кандидатів на різного роду проступників.
Громадянство не сміє байдуже дивитися на них, бо ж все таки і це члени суспільности. Бо що ж винні ці діти та молодь, що доля-мачуха жорстоко закпила з їх життя, що не дала їм змоги народитися в родинному середовищі, яке розуміло б та належно поставило б проблему їх виховання в майбутності? Чи ж можуть ці діти та молодь відповідати за провини своїх батьків, що, або не хотіли, або не мали змоги, чи зрозуміння подбати про майбутнє своїх дітей та віддали їх виховання на ласку і неласку вуличних впливів? Чи ж наше громадянство може байдуже махнути рукою на ці жертви воєнних та повоєнних умовин, та, пройшовши мимо них, відвертатися з обридженням, кидаючи їм тільки слова, що ображують людську гідність та інколи кілька грошей милостині?
Коли сьогодні організуємо наше суспільне і культурне життя, коли беремося до праці над відбудовою нашого національного життя в усіх ділянках — нашим обов'язком є подумати і про ті жертви вуличного виховання, про дітей вулиці, та подбати за їх кращу майбутність.
Цю проблему можна розв'язати тільки одним шляхом: вишукувати та організувати дітей вулиці, які рекрутуються з найнижчих суспільних верств, уміщуючи їх в окремих виховних установах, спеціяльно призначених для них. Там, під оком кваліфікованих виховників, що належно усвідомлюють собі свою велику, національну та суспільну виховну ролю, будуть мати ці діти і молодь повну змогу виховуватися на повновартісних членів суспільності, свідомих своїх завдань та певних кращої майбутності. Ці діти та молодь мусять заповнити школи різного типу, в першу чергу вселюдні та фахові, щоб знайти в них практичну підготовку до виконування різних звань, які вони виберуть згідно з своїм замилуванням та здібностями. Так знайдуть вони мету в своєму житті та будуть прямувати до її здійснення.
Українське громадянство та суспільна опіка над дитиною мусить з’ясувати собі цю дуже важну проблему, яка вимагає негайної позитивної розв'язки. Фонди, яких вимагає зреалізування цеї важної справи, не підуть намарне, бо вони повернуть у рямці зорганізованого суспільного життя сотні дітей вулиці, які сьогодні є поза дужками цього життя, та дадуть змогу стати чесними і характерними суспільними робітниками тим, що в противному випадку стануть тільки суспільними галапасами.
