В палатї послів ради державної внесли 30 марта с. р. посли ческі і польскі запитанє до министра справедливости, чи єму відомо, що рїшеня найвисшого суду в справах карних, котрі в инстанціи першій велися в иншім а не нїмецкім язицї, видаються лише в язицї нїмецкім ? Интерпелянти питаються про-то п. министра, чи він не був-би охотний справу ту полагодити в дусї рівноправности національної і чи не спонукав-би найвисшій суд до того, щоб рїшеня єго враз з поданємь мотивів видавалися в тім язицї, в якім переведено розправу в инстанціи першій ?
Нинї-жь доносять часописи ческі н. пр. „Politik“ (з 11 цвітня), що в наслїдок сеї интерпеляціи польско-ческої, п. министер бар. Пражак (Чех), нїби виходячи з засади : justitia fundamentum regnorum, — видав розпорядженє, що на будуще рїшеня найвисшого суду мають видаватися не тілько в нїмецкім язицї, як доси бувало, але і в язиках ческім і польскім. Тим — каже „Politik“ — зроблено дальшій один крок на поли рівноправности національної і тим здобуто твердиню, котру Нїмцї уважали доси неодолимою. Оправдуючи дальше факт, що лише ческій і польскій язик допущено до рівноправности в найвисшім судї, „Politik“ каже, що зроблено се длятого, бо Чехи і Поляки мають своїх людей членами найвисшого трибуналу. Відтак слїдує гимн похвальний в честь бар. Пражака, колишного провідвика ческо-народного сторонництва на Мораві.
Не завидуючи нї Чехам нї Полякам нового здобутку на поли прав національних, не можемо однакожь промовчати сеї дуже сумної обставини, що розпорядженє п. министра справедливости не обняло прав національних і других народів Долитавщини, котрим арт. ХІХ. основних законів державних запоручає рівні з Чехами і Поляками права. Знаємо, що зробити першій пролом в давнїйшій практицї язиковій в найвисшім судї в користь других не-нїмецких язиків, було сполучене з деякими трудностями, але з другої сторони не уважаємо нї себе, нї Словенцїв, нї Италіянцїв, нї навіть Сербів дальматиньских народами якоїсь другої категоріи, котрим би не мало прислугувати то само право, яке признав бар. Пражак своїм землякам Чехам і Полякамь. Наколи, як пише „Politik“, головним мотивом для виданя згаданого розпорядженя був аксіом : justitia fundamentum regnorum, то консеквентно не повинен був п. министер поминути добрих прав до того нового здобутку і других народів Долитавщини ! Аргумент, якій принесла „Politik“ на оправданє односторонности розпорядженя, мовь-то „лише Чехи та Поляки мають достаточне число (minimum 7) своїх земляків в найвисшім трибуналї касаційнім“, не видержить критики. І другі народи при найнекористнїйших обставинах мають в тім трибуналї мужїв своєї народности, а коли число тих за мале, то се буде доказом, що на поли именованя членів найвисшого трибуналу державного заходять неправильности, діяметрально противні рівноуправненю !
Справа та має для нас Русинів вагу не малу. Ми стоїмо супротив факту, що Полякам признано нове право язикове, а Русинів упослїджено. Длячого ? Можна-би відповісти, що Русини о таке право не старались, бо дїйстно интерпелянти упімнулись лишь о язик ческій, польській і италіяньскій. Рускій клюб мовчав, як звичайно. Але чого нинї не зроблено, то ще дасться зробити завтра, а нема нї найменчих причин, щоб сумнїватись о успіху, — хиба що в Австріи мали-б одні народи бути Веніяминами, а другі паріясами якоїсь низшої породи... Що-до нас Русинів именно, то суть всякі підстави, щоби п. министер в найкоротшім часї доповнив своє розпорядженє і в нашу користь. Вже зараз по внесеню интерпеляціи послами ческо-польскими в палатї послів, виразилася праса нїмецка і сам президент найвисшого трибуналу бар. Шмерлинґь, що наколи нїмецкому язикови має бути відобраний монополь, то всї язики всїх народів Долитавщини суть управнені війти в уживанє в функціях найвисшого трибуналу. До того ми Русини посїдаємо вже певні права на тім поли і теперь розходилось-би лишь о їх розширенє.
І так :
1) Вже нинї видає найвисшій трибунал державний рїшеня свої в справах цивильних для руских сторін в язицї рускім. Дїєсь се в той спосібь, що рїшенє таке виходить з канцеляріи трибуналу по половинї в язицї нїмецкім, по половинї в язицї рускім.
2) В справах карних нема доси сеї практики в трибуналї державнім, але єсть така практика в справах карних в судах окружних і судах краєвих яко другій инстанціи.
3) Ходило-б отже лишь о просте розширенє инших прав, т. є. о виданє розпорядженя від министерства справедливости, щоби найвисшій трибунал державний уживав такожь руского язика в справах карних, яко друга инстанція на поли провин і злочиньств.
4) Наші дотеперїшні права нормовані вже досить давно, а именно ще розпорядженями министерства справедливости : з 7 серпня 1860 р. до ч. 11.947 (о язицї, в якім належить видавати рїшеня ц. к. суду краєвого враз з мотивами), з 12 грудня 1860 р. до ч. 16.419 (о видаваню рїшень ц. к. суду краєвого в двох язиках), з 23 падолиста 1861 р. д. ч. 1124 і з 19 червня 1862 р. до ч. 6067.
5) Права ті виконуються в практицї і не були нїколи знесені, а остаточно.
6) За розширенєм прав тих в дусї найновійшого розпорядженя п. министра бар. Пражака промовляє і то , що в найвисшім трибуналї державнім засїдає кількох Русинів і богато таких Поляків а може і Чехів, котрі руского язика суть або повинні бути свідомі.
Наколи отже сталося вже так, що права язика руского министерске розпорядженє доси не увзгляднило, то думаємо, буде найвідповіднїйше, коли „Народна Рада“ від себе вишле представленє до бар. Пражака і о то право упімнеся в имени народу. Належить зробити се як найскорше, а при тім можуть рускі посли, згідно з послами словіньскими і италіяньскими, яко интересованими в тім дїлї сторонами, при розправах буджетових поставити резолюцію, котру здаєсь підперлаби і нїмецка лївиця, — резолюцію з жаданємь рівного права і для Русинів.
