Президія Загальної Української Ради у Відни прислала нам отсей комунїкат з прошенєм о поміщенє:
З огляду на те, що пущена польськими часописями звістка про мнимий розлад в українськім полїтичнім таборі найшла місце також у деяких орґанах нїмецької преси, в Австрії і за границею, а довільна інтерпретація пресою деяких фактів з українського полїтичного житя представляє фактичні відносини у українськім полїтичнім таборі в фальшивім світлї, Президія Загальної Української Ради, доповнюючи свій комунїкат з дня 12. мая 1916, уважає вказаним подати до відома ширшого загалу отсї інформації.
Загальну Українську Раду покликала до житя воля партійних управ і парляментарних груп усїх українських партій, без огляду на краї й держави, та на підставі основних постанов є вона загально національною репрезентацією українського народу на час війни, аж до повороту нормальних відносин, а в полїтичних справах австрійської України найвисшою і єдиною полїтичною репрезентацією українського народу на зверх. Инші українські орґанїзації та інституції, зберігаючи свою автономію, координують свою дїяльність з головними витичними лїнїями, вказаними Загальною Українською Радою.
В склад Загальної Української Ради входять делєґати партійних управ і парляментарних клюбів галицьких партій: національно-демократичної (14), радикальної (6), соціяльно-демократичної партії з Галичини і Буковини (5), делєґати управ буковинських партій: національно-демократ. (5) і української народної партії (1); делєґати Союза Визволеня України, безпартійної полїтичної репрезентації російських Українцїв (3). Разом Рада складаєть ся з 34 делєґатів. Президентом Ради є д-р Кость Левицький, котрий одночасно є президентом українського національно-демократичного парляментарного клюбу галицького; инші висше перечислені ґрупи: радикальна, соціяльно-демократична, національно-демократична галицька і національно-демократична буковинська мають своїх віцепрезидентів. У Президії Ради заступлений також Союз Визволеня України.
Та обставина, що Загально-українській Радї волею всїх полїтичних чинників національних признано репрезентаційне верховенство українського народу на час війни, не зносить анї партій, анї парляментарних заступств, анї автономійних орґанїзацій, вони далї істнують і в змінених "воєнних" обставинах проявляють себе, згідно зі своїми цїлями і призначенєм, лише дїяльність їх, після постанов Ради, мусить бути координована з дїяльністю Ради, а в справах загально українського значіня і ваги мають инші орґанізації і інституції йти в своїй дїяльности за постановами Ради.
В рамах сих основних постанов Ради розвиває свою самостійну полїтичну дїяльність орґанїзація російських Українцїв — Союз визволеня України, та проти сих постанов поступають партійні і парляментарні орґанїзації, коли забирають від часу до часу голос у національних справах загального значіня.
Річ сама собою зрозуміла, що народні посли до законодатних тїл не можуть зрезиґнувати зі своїх прав заступати повірені їм населенєм в мирні часи інтереси, а тим більше не можуть занедбувати своїх посольських обовязків, тому в рядах членів Ради нїколи не виринала навіть гадка про внесенє або вкорочуванє прав посольських тїл, хочби длятого, що більше половини (14 на 26) присутних в державі послїв парляментарних з Галичини і Буковини є членами Ради, а в самій Радї становлять вони близько половину всїх членів (14 на 34).
Але так само ясною є річю, що істнованє кількох орґанїзаційно необєднаних партійно-парляментарних тїл зовсїм виключає, щоби сї тїла могли кожде на свою руку практично занимати ся полїтичними справами загально українського значіня без шкоди для дїла, а вже цїлком виключена можливість, щоб одна партійно-парляментарна орґанїзація могла виступати від імени цїлого українського народу, без участи инших посольських ґруп і поза Загальною Українською Радою.
Тому найбільший чисельно український парляментарний клюб (клюб галицьких національних демократій) піднїс в послїдних часах гадку про орґанїзаційне обєднанє всїх посольських ґруп українських і сотворенє в сей спосіб одноцїльної загально української парляментарної репрезентації, котра паралєльно з Загальною Українською Радою, при відповіднім подїлї чинностий і згідно з полїтичною лїнїєю Ради, обняла би веденє вказаних справ полїтичних.
Якби сю гадку, котрої зреалїзованє зустрічало в мирні часи непоборимі перешкоди, удало ся тепер здїйснити, то Загальна Українська Рада повитала би радо сей поступ консолїдації парляментарних заступників в часи воєнні, та зрікаючи ся своїх прероґатив, перевела би розмежованє компетенцій і взаїмних відносин обох формацій полїтичних.
І в мирні часи і підчас війни контакт між окремими парляментарними ґрупами в важних справах загального значіня в тій чи иншій формі все істнував; були й спільні виступи полїтичні. Тим красше — коли сей контакт закріпить ся орґанїзаційно.
Всяким здогадам про здекомплєтованє і розпад Ради перечить факт правильного і безрівного функціонованя Ради і її виконуючого орґану — Президії. Зі сторони нї одної полїтичної орґанїзації, що через своїх делєґатів входять в склад Ради, не підношувано голосу про якісь зміни в орґанїзації і обсягу дїяльности Ради; нї одна ґрупа полїтична не виказувала доси явних намірів виступленя з Ради.
Супроти всього висше сказаного всякі чутки про крізи в Радї і тертя між Радою і парляментарними орґанїзаціями позбавлені дїйсної основи.
Український національний табор є єдиний і єдний тяжкою долею рідного краю і однодушним бажанєм, щоби в міру сил, при твердих обєктивних обставинах, промостити народови шлях де красшої будуччини, не закриваючи при сїм очий на байдужність до нашої справи одних і ворожі підкопи других.
