† Осип Дорош,
б. старшина УГА, член УНО, помер 31. XII. 1940 у Брні в 63 році життя.
О. Дорош прийшов на світ у Львові. Брав участь у світовій війні, опісля негайно зголосився до служби Батьківщині. Був приділений до поліції в Тернополі, де совісно виконував свою службу. В часі відступу попав у польський полон, з якого втік і дістався до української бриґади в Німецькім Ябліннім. Перед ліквідацією української бриґади виїхав на Карпатську Україну та осів у Берегові. Там відкрив крамницю, виявляючи великий хист і підприємчивість. Розмірно швидко придбав значний маєток, з якого багато давав на народні цілі, головно підпомагав бідну молодь. Декому з молоді поміг здобути знання і таким чином придбав для української суспільності Закарпаття кількох корисних та діяльних членів. Земляки відпровадили Покійного на вічний спочинок на Червоній Скалі у Брні. — В. Й. П.!
† Іван Квасниківський,
член Управи УНО й член Української Академічної Громади, студент прав українського університету, помер у Празі 28. лютого ц. р. в 32 році життя, похований 4. березня на Ольшанському цвинтарі при участи 3-х священиків. Співав український церковний хор під управою дир. А. Буркацького. В каплиці виголосив прощальне слово парох о. дир. В. Лар. Члени Української Академічної Громади й УНО віднесли на плечах тіло Покійного майже пів км. з каплиці на цвинтар у супроводі майже всіх товаришів-студентів(ок) у числі понад 100 осіб, та численного громадянства, між яким був також ґен. М. Омелянович-Павленко. Прощальні слова над могилою виголосив д-р Кандиба, інж. Гайдай і брат Покійного від родини.
І. Квасницький прийшов на світ 1909 р. в Якторові, пов. Перемишляни. Як гарячий патріот брав живу участь у громадському житті та боротьбі проти польського панування, за що попав до польської вязниці в Золочеві, де просидів у слідстві півтора року. По виході з вязниці далі працював, був головою "Сокола" та секретарем Філії "Просвіти". Відтак перейшов до Львова, де працював у редакції "Нашого Села". В 1938 р. перейшов на Карп. Україну, де вступив до Карпатської Січі. Коли на короткий час покликали його до Хусту, як культурний працівник заложив там "Січову Книгарню", що багато помогла в поширенні української книжки. У другій половині березня 1939 р. відступав з Волового через гори аж до Тиси, де з малим відділом здобув собі перехід до Румунії, звідки передали його полякам. Вирваним крісом з рук ворога добувся на волю, а відтак, блукаючи 2 тижні, глибокими снігами дістався до Коломиї. З вибухом війни дістався знову до вязниці. Це все підірвало Його здоровля і не дало Йому діждатися кращого майбутнього Батьківщини, яку любив над усе. — Вічна Йому Память!