Ще за часів Шевченка боротьба за визволення України пішла не одним руслом, бо не всі українці однакової України собі бажали. Були українці гноблені, кріпаки-селяни: ці йшли до боротьби пліч-о-пліч з експлуатованими масами Росії, Польщі, Кавказа, як і сам Шевченко, соратник Чернишевського, Герцена, друг Залєського і польських засланців, автор "Кавказа" і "Ляхам".
І були українці гнобителі, експлуататори, поміщики. Ті хотіли тільки замкнути Україну в національних кордонах, щоб самим визискувати своїх "рідних" трудящих.
Мусіла розгорітись боротьба за обличчя України, боротьба між українськими трудящими і українською буржуазією. Справа набрала особливого загострення, коли на арену історії виступив новий клас — пролетаріат.
Величезною постаттю в цій боротьбі височів Шевченко, великий революціонер-демократ, твори якого найглибше і найяскравіше відобразили життя і сподівання закріпачених мас України. Ім'я Шевченка стало символом народної правди і найбільшим авторитетом у народних масах. Щоб здобути ці маси, буржуазні політики конче потребували представити себе за послідовників великого Кобзаря.
Вирвати Шевченка з серця мас не кожна було. Могутній державний апарат царизму, жандарми, остроги, цензурні заборони не могли спинити переможного походу Шевченкової творчості ще за його життя. І тепер на сторожі інтересів працюючого народу стояло Шевченкове слово, все ще актуальне й живе, слово, яке будило ненависть до всякого визиску і всякого гнобителя, чужого чи рідного. Це стояло на перешкоді українській буржуазії на шляху до поневолення рідного народу. І ось, часом більше, часом менше продумано й планово розлилася ціла оргія брехень довкола постаті Шевченка.
Особливо свіже це на західно-українських землях. Пам'ятаємо всі, як українська контрреволюція, що звила собі кубельце під крилами польських панів, намагалась загальмувати діяння Шевченкового слова. Пани дивились на Західну Україну як на плацдарм для поневолення Радянської України. Треба було зробити з трудящих мас слухняне знаряддя в руках інтервентів, треба було боротись з класовою свідомістю трудящих, унешкідливити бунтарське Шевченкове слово.
І ось рік-річно, коли наближалися роковини Шевченка, всі реакційні газети починали клястися ім'ям батька Тараса, всі товариства українських пань влаштовували свята і всі попи по церквах кресали проповіді про "пророка божого Тараса". Вони знали, що оскільки справи не перехоплять у свої руки, то Шевченківські роковини зорганізують самі маси і будуть поглиблювати своє розуміння Шевченка і крізь це — свій класовий гнів.
Доморослі наймити польської шляхти та іноземних імперіалістів, пропагатори зоологічного українського націоналізму мали нахабство перемальовувати великого Тараса попросту на одного з своїх святців. З цією метою старанно укривалося глибокі зв'язки Шевченка з російською демократією, його дружбу з Чернишевським, Некрасовим, Добролюбовим, затиралось ідею братерства трудящих, якою дихають такі його твори, як "Ляхам", "Кавказ", "Сон". Старанно замовчувалось, що Шевченко сам написав російською мовою кілька повістей, поему, по-російськи писав свій щоденник. Вириваючи з тексту окремі речення, вони вимагалися представити Шевченка, як націоналіста, пояснюючи його ненависть до шляхти, як ненависть до поляків, ненависть до царсько-поміщицького ладу представляючи як ненависть до російського народу.
Трудящі не потребують підфарбовувати Шевченка і фальшувати історію. Її закони і так віддають майбутнє пролетаріатові. Неправильно було б представляти Шевченка за співця і передвісника пролетарської революції. Це було б навіть антимарксистське твердження, бо "історія ставить лише ті завдання, які дозрівають до здійснення".
Марксизму Шевченко не міг знати, але його великий розум, — дарма пани, убравши Тараса в кожух, силою хотіли його показати "просвітянцем" — сам збагнув залежність політичного ладу суспільства від його продуктивних сил. Про це разюче говорить уривок із його щоденника. Приглядаючись до пароплава, він так висловлюється про суспільну роль парової машини:
"Великий Фультон і великий Уатт! Ваше молодое, не по дням, а по часам растущее дитя, в скором времени пожрет кнуты, престолы и короны, а дипломатами и помещиками только закусит, побалуется, как школьник леденцом. То, что начали во Франции енциклопедисты, то довершит на всей нашей планете ваше колоссальное гениальное дитя. Мое пророчество несомненно".
Така сила переконання випливає із знання. Пророцтво здійснилось як наслідок розвитку продуктивних сил, разом з паровою машиною виріс "могильник капіталізму" — пролетаріат. Те, чого не могло зробити пригноблене й бунтарське, але непослідовне в боротьбі селянство, доконує цей молодий, залізний революційний клас. Викувавши в боях свою безпомилкову стратегію, він переміг уже на шостій частині землі — переміг саме там, де родився, жив, боровся, карався і змагав у майбутнє Шевченко.
Ол. Гаврилюк
