За помершого нїмецкого цїсаря Вильгельма грала Нїмеччина так велику ролю, що в хвилях найбільшого занепокоєня майже нїхто не звертав цїлої уваги на факти, котрі то занепокоенє викликували, а слїдив за тим, що скажуть на все в Берлинї і яке становище займе Нїмеччина в сїй або в тій справі. Смерть цїсаря Вильгельма викликала майже загальну застою в ситуаціи политичній, а зміна престола в Нїмеччинї не порушила єї ще доси; она викликала хиба лишь різнородні надїї і обави і в якійсь мірї збільшила ще може загальну непевність. Становище Нїмеччини стало доперва трохи прояснюватись, коли появились перші правительственні акти нового цїсаря. Акти ті, хочь відносяться до внутрїшних справ Нїмеччини, дають в якійсь мірї можність оцїнити, яке становище думає заняти Нїмеччина бодай в найблизшім часї і на внї а декотрі побічні факти з послїдних днїв означують се становище ще докладнїйше.
Замітити насамперед треба, що вступленє цїсаря Фридриха на престол нїмецкій викликало майже в цїлій Европі надїю на удержанє мира. Чи надїя та була оправданою, се инше питанє, бо тут не рїшають змаганя людскі, але сила фактів, о котрі часто розбиваєсь найбільша і найсильнїйша воля чоловіка; то єсть однакожь нинї вже майже певною рїчею, що Нїмеччина буде під панованєм цїсаря Фридриха сильно старатись удержати мир, хочь не відступить від того становища, яке займала до єго вступленя на престол. Коли-жь бесїда о становищи Нїмеччини, то тут головно треба мати на оцї лише ті справи, котрі нинї найбільше непокоять Европу і грозять нарушенєм мира. В справи сі вмішана Нїмеччина своїми відносинами з одної сторони до Франціи, а з другої до Россіи і Австріи. Ті відносини остануться отже незмінені, хочь-би і приняли значно лагіднїйшій характер, як в послїдних часах панованя цїсаря Вильгельма.
Поминувше вже то, що политикою Нїмеччини управляє і дальше кн. Бисмарк, то і сам хід рїчей вказує, що відносини ті не можуть змінитися. Франція не перестане уважати Альзацію і Льотарингію за свої забрані провинціи, а Нїмеччина чейже не дасться наклонити якоюсь одою до свого цїсаря до того, щоби віддала їй добровільно ті краї. Цїсарь Фридрих зазначив ясно в своїй відозві до сих краївь їх нероздїльність з нїмецкою державою, і що готов боронити кождої хвилї прав держави. З сеї сторони отже не позбулася Нїмеччина небезпечности. Друга небезпечність, хочь в теперїшній порї ще не велика, але за то далеко більша в будучности, грозить Нїмеччинї зі сторони славяньскої Россіи. Тут отже відносини Нїмеччини могуть вправдї статись теперь лагіднїйшими, але нїколи такими, щоби міжь обома державами настала повна дружба; интереси обох сих держав не суть идентичні, анї навіть не сходяться з собою, хочь-би лише в декотрих точках. Більша вже єсть спільність интересів Нїмеччини і Австріи, хочь-би лишь н. пр. та, що обі держави сполучає нїмецкій елемент. Виходить з сего, що Нїмеччина все-таки в cвoїм интересї мусить ставитись по сторонї Австріи. З огляду на того рода відносини цїсарь вправдї заявив в своїй відозві до парляменту, що буде старатись удержати мир на внї і на внутрь, але заразом і не забув на пляни покійного свого батька, бо додав: „Однодушна готовість, з якою парлямент ухвалив предложеня держави, потрїбні до дальшого образованя родимої сили военної для забезпеченя держави, вельми зрадувала покійного цїсаря ще в послїдних днях єго житя. Єму не судилося вже подякувати парляментови за сю ухвалу. Тим більшим єсть нашь обовязок зложити подяку в єго имени і долучити свою подяку за се патріотичне пожертвованє“. Виходить из сего, що новий цїсарь годиться з потребою помноженя воєнної сили Нїмеччини і тим дає апробату политицї кн. Бисмарка, котрий головно того жадав.
Розходиться дальше о то, яке єсть теперь становище Нїмеччини до давного три-державного союза і до найбільше пекучої справи болгарскої. Союза тридержавного de jure нема, бо один з контрагентів помер; як de facto рїчи стоять, трудно осудити, бо доси истнованє або неїстнованє того союза не проявилося, хиба що за прояву єго схочемо уважати депешї межи кн. Бисмарком і гр. Кальноким, а відтак ще і дуже сердечну згадку кн. Бисмарка в парляментї про прихильність австро-угорскої монархіи для Нїмеччини. Згаданим депешам приписують однак нинї далеко меншу вагу, як давнїйше. У Відни звертають увагу на то, що кн. Бисмарк вислав свою депешу ще перед тим, заки цїсарь Фридрих станув в Шарльотенбурзї, а в Россіи уважають єї лише випливом личної политики нїмецкого канцлера. Згадка в парляментї єсть лише простим обявом куртоазіи.
Инакше стоїть рїчь з справою болгарскою. О скілько вже теперь можна добачити, то Нїмеччина стремить до того, щоби — як в приповідцї — і вовк був ситий і коза цїла. Нїмеччина хотїла би і вдоволити Россію, і не пошкодити Австріи. З відси то, здаєсь, походить, що Нїмеччина готова теперь — як кажуть — підпирати і дальше жаданя Россіи в Константинополи, але у Відни не хоче зробити нїякого кроку в єї користь. В загалї стараєсь Нїмеччина о то, щоби справа болгарска була залагоджена в мирний спосіб, і не хотїла-б нїяк допустити до війни міжь Россією а Австрією. Кн. Бисмарк успокоює теперь Австрію, як може ; доказує, що рух воєнний в Россіи не вимірений против неї, що розміщенє войска россійского єсть лишь наслїдком відносин климатичних і провіянтових, і т. д.
Зібравши все разом, можна коротко сказати : теперїшне становище Нїмеччини на внї єсть на скрізь мирне. З відси то походить, що від кількох уже днїв віє миром по всїй Европі. Війну має заступити кампанія дипломатична, але мимо того интересовані держави забезпечуються на всяку евентуальність і все таки не перестають — зброїтися.
