Було ce в 1868 p., коли посли рускі краєвого сойму солидарно внесли до того-жь сойму представленє, щоб остаточно полагодити межинародні відносини краєві. В 1869 р. видїл краєвий скликав так звану „анкету угодову“, зложену з Русинів і ІІоляків, в цїли скодификованя закону о правах обох народностей в Галичинї В 1871 р. перейшов однакожь сойм галицкій до порядку дневного над всею справою, за-ставившись тим, що анкета не у всїх точках пійшла солидарно і що длятого не подала соймови потрїбного до „угоди“ субстрату. Мотивом до відступлеїя від „акціи угодової“ було і то, що більша частина послів руских уже 1869 р. сама від сеї „акціи“ відступила.
Не маючи надїї на винайденє якого- небудь „modus vivendi“, подали вжев 1870 р. львівскі Русини проект, щоби для оборони прав національних заснувати политичне товариство. Проект сей вийшов від народовцїв, на чолї котрих станув в тім самім роцї заступник маршалка краєвого, | пок. Юліян Лаврівскій. Мимо того удалося деяким людям повести дїло так, що „Русску Раду“ зложено з виключенєм народовцїв і що відтак поставлено собі аксіоїом, тих народовцїв не приймати до Товариства.
ІІроби, щоб усунути сей сепаратизм партійний і станути плече об плече до оборони прав національних без огляду на різнородні а навіть діяметрально противні понятя о націонализмі рускім, — всякі проби, роблені народовцями від 1870—79 р. не повелись. Двацять девятьох народовцїв, що в тім часї подались о принятье в члени „Русскої Ради“, не принято. „Имієм честь“ — відписали о. ІІавликов яко предсїдатель „Русскої Ради“ і п. В. Площаньскій яко секретарь, під днем 21 падолиста 1879 р. — „извістити Ваше Благородіє (проф. Ю. Романчука), что Видїл „Русской Ради“ рїшил не прйняти в члени заступаємого ним Общества: Господина Данила Танячкевича і тїх 28 Русиновь Львовских, котории на Ваши руки туть о принятіе подали.“
По части і в наслїдок того рїшеня повстало наше „Дїло“ з програмою: розвивати своїми силами народність руску і станути в оборонї єї прав политичних. В наслїдок того рїшеня з 1879 р. повстала і нинїшна „Народна Рада“ з такою-жь самою програмою. Не маючи можности сполучити всїх Русинів в однім товаристві политичнімь, подано „оглашенним“ можність, в окремім товаристві трудитись для добра Руси.
Тих кілька фактів мусїли ми навести, щоби бодай коротенько начеркнути исторію тяжко прожитих нами двацяти послїдних лїт.
Однакожь яка огромна різниця! Коли представителї „Русской Ради“ поставили собі немовь задачею, стояти виключно на становищи партійнім, — сталося на перших Загальних Зборах „Народної Ради“ таке, що члени єї на внесенє о. Заячківского майже на першім місци своїх ухвал поставили рїшенє, щоб не тілько всїх патріотів-Русинів в загалї візвати до вступованя в члени „Народної Ради“, але щоби ще спеціяльно членів „Народного Дому“ до того запросиги. Цїль рїшеня ясна. „Народна Рада не хоче ставати на партийнім становищи і дальше межи Русинами галицкими піддержувати ті пагубні роздори. Єї програма всїм звістна, єї задача широка, а до довершеня сеї задачї треба сполучених сил всїх патріотів руских.
В ч. 52 „Дїла“ помістили ми відозву „Народної Ради“ до всїх Русинів-патріотів в краю і о скілько нам в тімь предметї пишуть з провинціи, відозву тую всюди дуже радо побачили. Загал Русинів уважає сей крок „Народної Ради“ п̧о́чином дуже щасливим, запівідаючим в виду недалеких виборів до тїл законодавчих, одноцїльну солидарну акцію. Ми з нашої сторони можемо відозву „Народної Ради“ лише як найгорячїйше підперти, і всїх, кому тілько добро скорого нашого скрїпленя лежить на души, візвати до громадного вступованя до Товариства, що за два роки свого истнованя дало богато доказів і енергичного труду і зрозуміня интересів галицко- руского народу. О хосенности солидарної акціи, яка відтак мусїла-би наступити, не потрїбно нашимь патріотам ширше толкувати. Всякій з нас розуміє добре, що в трудних часах потрїбно як найбільшої солидарности, що на грубе дерево треба і грубого клина.
Але при тім есть нашим обовязком звернути увагу всїх і на хосенність политичної акціи, роздїленої на поодиноки повіти а сцентрализованої в таких огнищах, якими представляються нинї повітові „На- родні Ради“ в Долинї і в Турцї.
Хто слїдив уважно розвій житя нашого в послїдних десятках лїт, той міг запримітити, що давнїйше Станиславщина, а до теперь ще Стрийщина і Тернопільщина заявили більше національного і политичного руху лише по тій важній причинї, що в центрах тих трех повітів повстали якісь осередні точки, около котрих Русини могли зібратися до спільного дїла. Не кажемо, щоби й по других повітах не було признак житя і дїланя, бо-жь остаточно статистика голосованя при послїдних виборах до сойму і до Ради державної дає незбитий доказ, що свідомість національна зросла повсюди, — а і се звістно, що читальнї і хори, ті малі центри просвітної акціи, множаться у нас з кождим днем. Але при всїм тім було-би дуже на часї, щоби патріоти на провинціи всюди пійшли в слїди патріотів Долиньских і Турчаньских і на взорець їх „Народних Рад“ кристализували роздробленй сили в таких-же политичних товариствах. Впрочїм, в якій-небудь спосіб Русини поодиноких околиць чи повітів зуміють зібратися в товариства, — товариства такі улекшать спільну акцію, на котрої чолї стане в видї морального вожда „Народна Рада“ львівска.
Галичина fara da se! — слова ті повинні бути нинї окликом дня. Политичні товариства провинціональні, филіи товариств просвітних, рускі кружки педагогичні, читальнї, каси позичкові, шпихлїрї, „Торговлї“, „Крамницї“, „Спілки“ „Правди“, „Зорї“ ремісничі, бурси, братства, хори, „Соколи“ — в загалї всякі найдрібнїйші, хочь би з льокальним значенєм товариства, будуть тим крїпким валом, що єго і врата адові не в силї будуть одолїти!
