Криза оголює масштаби неефективності та некомпетентності, а у деяких випадках і неетичної поведінки керівників найбільших компаній. Оскільки майбутніх лідерів бізнесу готують у бізнес-школах, кожна криза – це привід поставити запитання про необхідність реформування навчальних програм.
Для того щоб реформувати програми, добре було б зрозуміти, чому можна і чому не можна навчити у бізнес-школі. Адже цілком можливо, що досягнення (як успіхи, так і провали) випускників бізнес-шкіл зумовлені не освітою, а вродженими здібностями. Можливо, успішні школи бізнесу просто відбирають талановитих студентів, але нічому їх не вчать.
Як виміряти, які знання студенти насправді здобули у бізнес-школі? Якщо говорити про конкретні знання або навіть навички з фінансів, стратегії або маркетингу, можна лише провести тест (до і після навчання) з цих предметів. Саме так багато у чому й оцінюють, наприклад, освіту в американських юридичних школах. Для того щоб стати правником-практиком, недостатньо закінчити юридичну школу – треба скласти відповідний іспит на рівні штату.
Однак сучасні школи бізнесу хочуть не просто давати відчутні і вимірювані знання, але й вчити студентів ставати лідерами бізнесу, причому саме такими, якими їх хоче бачити суспільство. Але внесок конкретних програм навчання у лідерські якості виміряти набагато складніше. Один зі способів зрозуміти, наскільки ті чи інші навчальні програми або окремі курси допомагають досягти успіху, полягає у тому, щоб поділити студентів на порівнювані підгрупи, після чого одних вчити «правильним» предметам, а інших – «неправильним». А потім порівняти результати. Але студенти платять за освіту чималі гроші і ніхто з них не захоче вчити неправильні предмети, знаючи наперед про це.
Інша справа, якщо дослідники запропонують прослухати додатковий курс безкоштовно і якщо цей курс не займе багато часу. Саме це й зробили Ернесто Рубен, Паола Сапієнца і Луїджі Зінгалес зі школи бізнесу Чиказького університету в межах довгострокового дослідницького проекту Chicago-Templeton MBA Longitudinal Study (CTMLS). Цей проект вивчає і відслідковує досягнення випускників бізнес-школи Чиказького університету, однієї з провідних шкіл у світі. Цінність цього дослідницького проекту – саме у довгостроковості. Адже віддача від інвестицій у бізнес-освіту часто матеріалізується лише через кілька років, навіть десятиліть. Тому за кар'єрою випускників програм MBA доводиться спостерігати протягом багатьох років після навчання.
Поки що цей проект не завершений. Втім, вже зараз можна відповісти на деякі запитання, які не потребують багатьох років спостережень. У статті «Чи можна навчити емоційному інтелекту?» автори проекту обговорюють одну з найгостріших проблем у бізнес-освіті – наскільки можна підвищити так званий «емоційний інтелект» (навички сприйняття, інтерпретації поведінки інших людей, аналізу та керування емоціями). Це поняття стало особливо популярним у 1990-і рр.. після виходу однойменного бестселера Деніела Ґоулмена, який стверджував, що емоційний інтелект – ключ до лідерства у сучасному світі.
Втім, ключовий внесок у теорію емоційного інтелекту ще до Ґоулмена зробили Джон Майєр і Пітер Саловей, які згодом – разом зі співавтором Девідом Карузо – розробили і тест для вимірювання емоційного інтелекту MSCEIT (тест емоційного інтелекту Майєра – Саловея – Карузо).Як довели численні дослідження, тест MSCEIT виявився винятково вдалим. Тестом не можна маніпулювати, його результати стабільні при повторенні, він не пов'язаний з настроєм і загальноприйнятими показниками інтелектуальних здібностей.
Рубен, Сапієнца і Зінгалес запропонували студентам MBA випуску 2008 року прослухати додатковий 16-годинний курс безкоштовно. При цьому вони випадковим чином поділили студентів на три групи. Одна група вивчала гарні манери, етикет і антикризове управління – предмети, не пов'язані з емоційним інтелектом. Друга група вивчала саме емоційний інтелект, причому викладачем був у тому числі й співавтор тесту MSCEIT Девід Карузо. Третя група пройшла через курс позитивної психології (психологічної стійкості за Селіґманом). Внаслідок випадкового поділу студентів, групи виявилися цілком порівнюваними – і за інтелектуальними здібностями (наприклад, виміряними за тестом GMAT), і за вихідним рівнем емоційного інтелекту (усі студенти, що брали участь в експерименті, погодилися пройти тест MSCEIT і до, і після курсу).
Результати виявилися цілком очікуваними. Рівень емоційного інтелекту у першій групі не змінився – виявилося, що викладання предметів, не пов'язаних з емоційним інтелектом, на нього не впливає. З іншого боку, і друга, і третя група стрімко підвищили свій емоційний інтелект – на 5 і 3,5 бали відповідно. Це доволі великі значення – третина і чверть стандартного відхилення відповідно.
Що означають ці результати? Виявляється, що рівень емоційного інтелекту не є фіксованим, його можна підвищити, навіть у дорослому віці. Своєю чергою, це означає, що бізнес-школи можуть (і, мабуть, будуть) краще відповідати на запити суспільства. Якщо студенти вимагатимуть набуття навичок, які знадобляться їм у роботі, то бізнес-школи будуть ці навички викладати. Добра новина полягає у тому, що навіть такі навички, як емоційний інтелект, що, як видається, погано формалізуються, можна викладати швидко та ефективно.
Сєрґєй Ґурієв – ректор Російської економічної школи; Олєґ Цивінскій – професор Єйльського університету і Російської економічної школи
Сергей Гуриев, Олег Цывинский
Бизнес и эмоции
Ведомости, 12.03.2013
Зреферував Омелян Радимський