Кандидат на диктатора.

Третя република француска переживає нинї тяжку пору. За сїмнацять лїт суще­ствованя францускої републики не могла идея републиканьска запустити так глубоко корї­нє в Францускім народї, щоби єї можна нинї уважати на всякій случай забезпеченою. Чим раз більше проявляються ознаки, котрі кажуть догадуватися, що републиканьска фор­ма правительства в Франціи починає пере­живатися. Серед широких мас народу по­казуєсь чим раз більше невдоволенє з того правительства, котре майже не в силї удер­жати в краю лад і порядок і самохіть причиняєсь лишь до ширеня розладу. В вер­ховодачих кругах засїдає майже сама мір­нота, в парляментї замість поважних на­рад ведесь лишь завзята борба партійва, а одна партія переганяє другу в тім, щоби лишь чим скорше скивути правительство, ко­тре їй недогідве і взяти в свої руки управу держави, хочь-би лишь на то, щоби за кілька недїль віддати єї в руки другої партіи. В краю ведеся на скрізь погана агитація, в на­слїдок котрої випливають на верх люде, як ославлений герой парискої комуви, Пія, а у котрих талантом єсть фраза а здібно­стями зручність в агитаціи. Наслїдком та­ких обставин мусить бути майже конче коррупція сягаюча від споду ажь до самого вершка і она найшла сумну илюстрацію в недавнім процесї Вильсова, котрого жертвою упав сам президент републики. Не дивниця отже, що такій стан рїчей навкучився вже францускому народови і він рад би поба­чити верховву власть в чиихсь крїпких ру­ках, котрі могли-би успокоїти єго хочь на хвильку. Але маси народу не руководяться якоюсь ученою политикою, не оглядаються на всякі можливі обставвни і наслїдки а идуть инстинктввно за тим, від котрого найбільше надїються. Тим то і сталося, що ген. Бу­лянже, хочь чоловік войсковий і не маючій права кандидувати до парляменту, одержав ажь 56.000 голосів. Ажь сей факт заста­вив верховодячі круги францускі призадума­тись над грозячою републицї небезпечностею; до сего часу були ті круги глухі і слїпі на все, що Булянже робив. Першу увагу звер­нув він на себе тим, що будучи министром війни почав був вести политику реванжу на власну руку. Кілько шуму наробив він в цїлій Европі своєю реформою францускої арміи та своїми відносинами до Россіи, звістно загально. Наслїдком того було, що він утра­тив теку министра і оперся ажь в Клер­мон-Ферран яко комендант корпуса. Але і тут не сидїв він тихо і все ще давав о собі від часу до часу знати. Знаючи, що в хвилях загального розстрою можна ще найбілипе опертись на масї народу, старавсь він зробитись о скілько можна популярним в народї, а в тім помагали бму вірно всї радикали. Результатом того було велике чи­сло голосів при виборах, хочь він не міг і не кандидував явно. Що вибори переводились в єго користь за єго відомостею, о тім майже не можна сумнїватигь. Министер вій­ни в справозданю до президента републики каже так: „Дня 19 лютого приїхав Буляв­же без дозволеня до Парижа і я казав єму назад вертати. Дня 20 лютого післав я єму упімненє, що коменданти корпусів не смі­ють без дозволеня министра виїздити з свого округа. Дня 25 лютого писав Булянже знов до мене, щоби я єму дозволив приї­хати на чотири днї до Парижа. Я відповів єму, що то не може бути, бо то викликало-би різнородні коментарї. А в тім часї велися як-раз вибори до парляменту в кількох округах. Я запитував отже Булянжера, чи єго кандвдатуру поставлено за єго відомостею, а він відповів на то, що до тої справи зо­всїм не мішався. На телеграфичне проше­нє генерала відповів я дня 28 лютого, що обстаю при моїм заказї в що моє розпо­рядженє єсть і дальше правосильне. Мимо того був Булянже три рази в Парижи а то раз дня 24 лютого а відтак 2 в 10 марта, оба послїдні рази перебравий, в синих о­кулярах, в удавав кулявого. Двя 12 марта одержав я знов письмо Булянжера, датова­не 9 а вислане 11 з Клермон-Ферран, в котрім він знов просить, щоби єму дозволити приїхати до Парижа. З всїх тих фактів виходить, що тут нарушено войскову дисциплину, а то нарушенє єсть тим біль­ше, що виходить від генерала, котрий пови­нен старатися удержати в своїм крузї по­вагу войскових приписів. Позаяк ген. Бу­лянже одержав був вже в жовтню строгу кару, котра однакожь позістала без успіху, то вношу перенесенє генерала в неактивний стан через відкликанє єго з посади.“ Се внесенє министра війни потвердив прези­дент републики. Президент має право оста­вити генерала в тім положеню через три рока і не активувати єго ажь до часу єго спенсіонованя, але може і вернути єму ко­мандо кождої хвилї. Генерал же не має права оправдуватись, ажь по трох роках.
Довідавшись о тім, написав Булянже слїдуюче письмо до пос. Ляґера: „Не знаю точно офиціального справоэданя о менї, але вже теперь можу сказати, що хочь я і був в Парижи, то я їздив туди лишь відвідати мою дуже знемагаючу жену. Министерство, котре знало причину мого прошеня, заказало менї їхати, підчас коли другі коменданти їздять до Парижа без дозволеня. Край зрозу­міє дуже добре, що мене карають не за то, що я їздив до Парижа, але за результат виборів з 26 лютого, хочь нїхто не міг добачити мого впливу на сі вибори.“
Письмо се кидає ярке світло раз на відносини в Францускій арміи а відтак і на цїлу комедію, яку грає Булянже. Він при­знає, що їздив до ІІарижа, отже мусить бути правдою, що перебирався і удавав кулявого, але заразом і відкликуєсь до народу і дока­зує, що єго постигла кара лишь для того, що єсгь любимцем народу. Цїле се поступова­нє нагадує дуже Наполеона III , котрий та­кожь різнимя штучкамп добився був до пре­зидентури а відтакь оголосився і цїсарем. Що теперь зробить Булянже. поки що не знати Дня 10 с. м. приїхав — якь звістно — до Парижа і розголосив зараз, що анї не думав виступати з войска анї кандиду­вати на посла. Тимчасом зібрав він коло себе на нараду своїх приятелїв і тут у­хвалено, мимо того, що він не може бутн ви­браний, ставити єго кандидатуру, де лишь дасться, а єго вибір має бути поки що лишь народним протестом. Булянжеровскій ор­ган „Cocarde“ доносить такожь, що ухвалено, яке становище мають заняти єго приятелї в парляментї. на случай, коли-б в єго справі поставлено интерпеляцію до правительства. У­хвала ся держиться однакожь поки що в ве­ликій тайнї.