НЕГРАМОТНІСТЬ ТА АЛКОГОЛІЗМ – ЖАХЛИВА ЗАГРОЗА ДЛЯ НАШОГО НАРОДУ.
Кожному, хто має нагоду частіше бувати по наших селах, мусіли кинутися в очі дуже сумні прояви — поворотна неписьменність та поворот... алькоголізму. Знову вертаються часи, що без горівки не може обійтися ні один празник, весілля, хрестини, і навіть по похороні "заливають" хробака, щоб веселіше було в хаті.
Прикро про це писати і розятрувати стару рану, яка здавалося вже була загоїлася. Але сумної дійсности не закриємо. У маніфесті „Просвіти" з грудня м. р. між іншим читаємо: „...на українських землях у Польщі аж міліон сімсот двацять тисяч (себто 41.7 відсотків), а в самій Галичині аж вісімсот тридцять шість тисяч (себто 34.5 відсотків) українців у пошкільному віці (від 14-го року життя в гору) — не знає сьогодні основ грамоти, себто тілько української молоді та старших не вміє ні читати, ні писати".
Аж лячно стає коли бачите перед собою молоду й здорову людину і водночас довідуєтесь,що вона неписьменна або вміє ледви... підписатися. Таких випадків у кожному селі чимраз більше. Що станеться з нашим селом, коли ці люди до своєї темноти, пічнуть ще пити горівку? На жаль такий прояв можна вже у нас завважити, навіть у свідоміших селах. І як наслідок цього, послаблення темпа праці у всіх ділянках суспільно-громадського життя. Той гін цілого народу до розбудови національного життя, що був у нас в останніх роках, починає тут і там тратити на своїй силі, особливо по селах. Давніше майже в кожному селі був діяльний аматорський гурток при читальні «Просвіти» чи Кружку «Рідної Школи», хор, молодь горнулася масово до руханково-спортових товариств, творилися ріжні господарсько-кооперативні установи. А тепер аматорські театральні вистави майже "перевелися", хорів здебільша не чути, читальні починають світити пустками. Гурт людей, що зорґанізував усі потрібні установи в селі, звичайно сідає на „лаврах", гадаючи, що вже свою роботу зробив, причому молодих наслідників небагато, бо є... 50% анальфабетів. Старші громадяни по наших селах, що були творцями того великанського руху. який пхнув нашу націю значно вперед, замість поглиблювати свою роботу далі, підготовлювати нових робітників, нових провідників села, звичайно починають між собою сваритися за почести та політичні переконання, або й без причини відтягаються від усякої роботи.
Це-ж у свою чергу створює пригожий ґрунт для поворотної неграмотности й алькоголізму, „Нема чим занятися — давай випємо".
Страшна язва, шо довгі століття тримала український нарід у своїх обіймах (і довела була його майже до жебрачої торби), починає підводити голову. Трохи поправилася господарська конюнктура і вже злі людські налоги починають брати верх над благородними ідеями. Ще недавно були ми свідками масового, просто стихійного, руху цілого народу в боротьбі з коршмами — протикоршемні плебісцити у 1930 р. — сьогодні при невеличкій знижці цін на господарські продукти, наш селянин тут і там починає вертатися до «традиційної» чарки. Тоді, коли село перелюднене, коли наш селянин не може купити куска землі на парцеляції, коли стримана еміґрація до заморських країв, коли з усіх усюдів падуть на нас удари за ударами, коли всі наші сусіди завзялися нас просто проковтнути. По селах знову можна стрінутися з коршмами, але коршмами нового типу, де алкоголем торгують не жиди, але вже наші люди.
Це тільки влекшує поворот алькоголізму, про нікотинізм вже й не згадувати. Замість зужити всі свої фінансові засоби на поборювання неграмотности, на масове творення самоосвітних гуртків при читальнях, бібліотек, на творення не тільки по містах, але й по селах нових верстатів праці у промислі, торговлі чи ремеслі, наш нарід видає грубі суми на алкогольні напитки і на тютюн. Майже кожне наше село видає річно на цю погубну для нас ціль щонайменше 15-20 тисяч золотих. Ці гроші потоком течуть у чужі кишені, а наша селянська молодь далі сидить безпросвітна і безробітна на селі, не маючи часто-густо куска хліба.
Ми не повинні дивитися на це явище з заложеними руками. Ми не повинні допустити до того, щоб наш менший брат духово підупадав з якихнебудь причин. Мусимо прийти йому з допомогою. Всі добре знаємо, які фатальні наслідки мали для нас піянство і неграмотність. Ми це болячо відчули в 1848 р. і... відчуваємо до сьогодня. І тому вже заздалегідь, де тільки ці нездорові прояви показуються, треба їх рішуче поборювати.
Це можливе тільки тоді, як оживимо культурно-освітню працю по наших селах, тобто оживимо всі наші Читальні, Кружки „Рідної Школи", „Сільського Господаря", „Відродження", жіночі орґанізації та руханково-спортові товариства.
Передумовою до оживлення праці в кожному селі чи місті є свідомий і... твердий провід.
І такий мусимо підобрати. Щоб не було таких випадків, які приходилося мені стрічати підчас поїздок, що член Управи поважної кооперативної установи, голова читальні і ін. товариств села, дає людям зачет... на горівку. Таким людям не можна доручати проводу, бо вони за рік знищать моральні й культурні цінности та господарські надбання села. Таких людей рішуче треба від проводу відсувати.
Приглядаюсь ближче культурно-освітній праці по наших селах, бачимо, що праця назагал, як то кажуть, йде, але замало в ній запалу, замало боротьби з нашими старими слабостями, що волічуться за нами ще від панщизняних часів. Позбутися усіх наших хиб можемо тільки тоді, коли перевиховаємо себе і широкі маси нашого народу. Живемо в незвичайних часах. На наших очах відбуваються великі зміни в укладі світових сил. Бачимо, що всім слабим народам загрожує загибіль, а на поверхні життя втримуються тільки ті, що вміють опановувати свої налоги і пристрасти, та вміють на приказ станути, як один муж, у здисципліновані ряди. Не можемо по старому дурити себе, що „якось то буде''. Але мусимо йти з духом часу і виховувати людей, що зуміють самостійно кувати кращу долю собі й цілому народові. Коротко — мусимо боротися за нову людину.
Ясно, що ця боротьба за нову людину у теперішніх обставинах була б безуспішна, а то й просто неможлива. Щоб можна було її вести — треба створити для неї пригожий ґрунт. А цим пригожим ґрунтом напевно не є наше наполовину неграмотне село, що до того ще зачинає тонути в алькоголізмі.
Тому ці дві язви мусимо передовсім викорінити. Маємо до цього добру нагоду. Цей рік є ювілейним роком „Просвіти", яка вже 70 літ веде безупинну боротьбу з неграмотністю. Цей рік „Просвіта" проголосила роком боротьби з темрявою. Вислід цієї боротьби залежить від нас. Тому замість пустих слів, які часто-густо кидаємо на ріжних зборах, поставмо цього року в чин!
Кожний грамотний українець навчить впродовж ювілейного року одного неписьменного українця грамоти! Кожний інтеліґент поїде хоч 2-3 рази в цьому році на село з якимсь відчитом чи рефератом на актуальну господарську чи якусь іншу тему. Спеціяльною пропаґандою мусимо зліквідувати неграмотність та алькоголізм — найбільші лиха нашого народу, щоб створити пригожий ґрунт для боротьби за нову людину і цим одночасно промостити шлях нашій кращій долі.
15.03.1863