"Овеча криниця"

(В постановці Державного єврейського театру).
Єврейський театр поставив "Овечу криницю" не Лопе де-Вега, а переробку Кушнірова, у свій час також перероблену в інсценізації Іди Камінської. В іспанського драматурга залишилось крім сюжету лише декілька сцен і монологів.
Історія цієї переробки, це ціла епопея і її треба б роз'яснювати окремою статтею. У Львівському Єврейському театрі занадто вільне поводження з текстом класичного автора. В інсценізації Іди Камінської ми побачили яскраве видовище, супроводжене приємною музикою, якого основною рисою є майже оперна умовність і театральність. Через те між співами і танцями притупляється ця гострота соціальних конфліктів, що виступають в оригіналі. Командор тут показаний тільки як чорний театральний характер, в якого реальне існування важко повірити. Сцени катувань, не давлячись на їх натуралістичне забарвлення, зовсім нікого не лякають, тому, що перед ними проходить веселе інтермеццо-пародія, а після цього зразу без ніякого переходу бачимо веселі танці.
В оригіналі Лопе де-Вега перед сценою катувань відбувається пародійна сцена. Але вона підправлена передчуттям неминучого нещастя і ця пародія на суд інквізиції підготовляє глядача до наступної сцени самого суду. В переробці убивство командора немов закінчує попередню сцену, а зовсім не починає нової. В оригіналі Лопе де-Вега одне з найсильніших місць п'єси, це сцена, коли Лауренція виголошує свій знаменитий монолог, заохочуючи знеславлених жінок до боротьби. У переробці ця сцена закінчується тим, що Лауренція зомліває.
Цікаво, що в першому акті, у сцені, коли Менго даремно силкується захистити Хасінту і командор наказує його висікти — глядач реагує сміхом. Ось до чого призводить оперна умовність у сценах, що мають змальовувати соціальний гніт! Умовність у театрі сама собою не гріх. Це залежить від того, як і для якої мети її вживається. Умовними засобами можна було чіткіше підкресли ти соціальні моменти. У спектаклі Камінської насильство, яке доконує вусатий горлань-командор над боязким і смішним Менго, викликає враження гри, а не ілюзію дійсності. Все це не торкається сцен бунту, які виконано прекрасно і які викликають живий відгук серед глядачів. У них є революційний порив і сила народного гніву.
Декораційне оформлення п'єси дуже гарне і художнє. Художники Клейман і Балк створили справжню симфонію із барвистих костюмів на тлі мальовничої декорації, яка створює чудову ілюзію далекої перспективи на маленькій сцен і. Особливо гарний вузький просік між будинками з лівої сторони сцени та широкими воротами праворуч, де кожна нова особа з’являється немов у рамках. Все це супроводжується музикою в іспанському стилі Шаєвича та прекрасно виведеними танцями ансамблю, підготованими Белою Кац. Ця барвистість і мальовничість є мабуть головною ціллю режисерського задуму. Проте серед селян, що їх бачимо в "Овечій криниці" зовсім не помічається злигоднів, ані теж не почувається суворості їх життя. Танці, співи, музика, пародії доповнюють враження казки зі "страшним" командором, в якій усе нереальне.
Серед артистів виділяються Іда Камінська і Натан. Образ Лауренції вийшов несуцільний. У п’єсі Лопе де-Вега це незвичайна дівчина з сильним характером, а в інтерпретації Камінської про її характер важко щонебудь сказати. Натан у ролі Менго занадто смішний і боязкий. Зате прекрасні виходять у нього пародії на командора. Командор — вусатий горлань-лиходій (Курлєндер) вийшов не таким, як треба, не з вини автора, а через режисерський задум. Франдозо (Казвітер) — сірий і невиразний. Спокійно та опановано грає ролю старого алькада Естобана артист Домб.
Іда Камінська ставила у свій час цей спектакль у Варшаві. В тих умовах неможливо було поставити його як слід. Щоб дати небуденні сцени бунту на це треба було мати багато громадянської сміливості. Багато дечого доводилося тоді стушовувати в п’єсі. Тепер можна було деякі сцени відтворити ближче до оригіналу. В загальному треба сподіватися, що наступна постановка буде як видовище не гірша, а водночас і глибша по змісту.
Е. Шіндельман

20.03.1940

До теми