Теперїшна ситуація в Европї

Дивлячись оком спокійного зрїтеля на все то, що дїєся нинї в Европї, мимо волї приходимо до заключеня, що теперь відбуваєся мїжь народами Европи той процес, котрого наслїдком може бути якесь нове переобра­зованє так під взглядом политичним як і економичним і культурним. Куди не глянемо, всюди борба. Тут бореся нарід о своє существованє, там ведесь борба о пе­ревагу политичну, деїнде видко борбу прин­ципів религійних з философичними, а в цїлій майже Европї ведесь завзята борба со­ціяльна і економична. Словом сказати, всю­ди слїдно загальний розстрій, котрий в кінци мусить довести до такого стану рїчей, котрого остаточним наслїдком може бути лишь переобразованє теперїшних відносин, бо лишь тогдї уступить все то, що нинї єсть підставою загального розстрою. Звїстна рїчь, що не можна наперед означити, коли має настати така змїна, але що иде до того, се чув кождий, що слїдить за розвитком люд­скости так само, як той, що привик слїдити за змїнами в природї. Що ми про­живаємо теперь критичну пору в розвитку живаємо теперь критвчну пору в розвитку народов в Европї, не дасться заперечити.
Серед такої критичної пори добре єсть представити собї хочь в загальнихь чертах образ всего того, що в даній хвили около нас дЇєся, а тогдї і лекше буде оцїнити дїйстний стан рїчей. Погляньмо отже, як представляєсь нинї стан рїчей в Европї.
Найперше мїсце занимае безперечно справа болгарска, бо около неї концентрують­ся интереси кількох найбільших держав в Европї. Справа ся поступила о стілько наперед, що Порта — як звїстно — заяви­ла, що уважає правительство кн. Фердинанда незаконним і то своє заявленє вислала до Софіи. На тім мабуть і скінчилась акція Порти. Що в Софіи приймуть се заявленє зовсїм рівнодушно, се рїчь більше як пе­вна; оно мало-би лишь тогдї значенє, нако­ли-б за ним послїдувала і акція матеріяль­на. Такої акціи Туреччина не підоймеся, бо се значило-би наложити руку на власне гор­ло. І Россія такожь, бодай на разї, не схоче екзеквувати сего заявленя матеріяльно, але она має до того инші средства. Партія в Болгаріи, прихильна Россіи, зачинає вже по­воли підносити голову. „Тьрновска Конститу­циа“ заявляв вже отверто, що ти, котрих она репрезентує, стоять по сторонї Россіи, котра придержуєсь тої засади, що Македонія повинна належати до Болгаріи. За цїну Македоніи готова Россія зискати знов перевагу в Болгаріи. Найтяжше лишь, щоби Болгаре зробили раз нерозважний крок, що ском­промитував-би тих, що піддержують тепе­рїшний стан в Болгаріи, а Россія виграла- би вже справу майже на певно. Чи так са­мо легко могла-би Россія виграти справу в дорозї дипломатичній, о тім можна сумнї­ватись. Доси — як звїстно — підпирають Россію лишь Франція і Нїмеччина, а ся по­слїдна з цїлою силою. Италія, о скілько доси звїстно, висказалась рїшучо против жаданя Россіи. Австрія, як кажуть, дожидає якихсь дальших пояснень від Россіи. Англію здаєсь Нїмеччина притягати на сторону Рос­сіи. Нинї говорять чим раз голоснїйше, що гр. Герберт Бисмарк виїхав до Лондону виключно лишь в справї болгарскій, а що туди вибираєсь сими днями такожь і архикн. Рудольф, то можна з сего вносити, що там справа болгарска не буде трактуватись лишь односторонно, хочь при теперїшнім станї рїчей стаєсь справа болгарска для Англіи майже рівнодушною. Россія зблизилась нинї закаспїйскою зелїзницею до англійских по­сїлостей так, що до 18 днїв може дуже значни сили военні кинути на границю аф­ганьску, а з відси до 14 днїв може станути в Гератї й на граници англійских посїло­стей в Индіях. Для Англіи отже — як сказано — ставсь в виду сего справа болгар­ска майже зовсїм рівнодушна і без значе­ня. Справа болгарска зависить нинї головно від самих Болгар, а дальше від станови­ща Австро-Угорщини, Италіи, а по части і від Нїмеччини. Наколи Нїмеччина має певну підставу, що справа болгарска дасться зала­годити в дипломатичній дорозї і без шко­ди для Австріи і на тій підставї дїлає, то сама справа тратить свое грізне значенє. Рї­шуче виступленє Италіи здаєсь однакожь доказувати, що так не єсть, а всї заходи ди­пломатіи можна уважати яко такі, котри ма­ють на цїли проволїчи сю справу ажь до хвилї, котра для интересованих державь бу­ла-би найдогіднїйша. Так чи сяк справа болгарска не скоро перестане непокоїти Ев- ропу, хочь вступила в нову фазу.
В прикрім положеню находиться Рос­сія. Одна неудача за другою, криза финансова і економична, нарушена честь національна і прочі внутрїшні відносини попихають єї силь­но до енергичної акціи. Россія станула — що так скажемо — над берегом пропасти, че­рез котру можна лишь смїлим і щасли­вим кроком перебратись або в котру мож­на упасти і відтак довгій час з неї добуватись. Найновїйшй відзиви россійскої праси, то суть рефлексіи чоловїка, котрий мїрить оком ширину пропасти і вибирає, що для него користнїйше. Нечуваний спадок рубля опамятав Россію і отворив їй очи та пока­зав, де шукати добра для себе. Россійскій публицист Кокорев каже, що Россія сама тому виновата, що не може стояти на рівни з Нїмеччиною. Пригнетена довгами, повинна она держатись з-далека від всяких пута­нин европейских і повинна жити з Нїмеч­чиною в давній дружбї; навїть не повинна противитись евентуальному нападови Нїмеч­чини на Францію, а звернути цїлу свою ува­гу на внутрїшні справи. Россія потребує що найменше 20 лїт, щоби отрястись з дов­гів, а тогдї политичне значенє єї в Евро­пї прийде само від себе. „Новости“ знов кажуть, що наколи найновїйшій дипломатич­ний крок Россіи не удасться, то она повинна на якійсь час забути на Болгарію і на бер­линьску угоду, а повинна виступити против збройного мира. Коли балканьскі і австрійскі Славяне побачать, що Россія не єсть їх во­рогом і на будуще готова вести війну в їх интересї, то половина задачї буде вже тогдї зроблена. Одзиви сі суть очевидно на­слїдком финансової кризи, котра однакожь не стоїть на перешкодї дальшому зброєню Россіи.
Положенє Нїмеччини сталось теперь несподївано дуже непевне і небезпечне. В серединї мїжь двома могучими державами, з котрих одна есть явним ворогом а дру­га удає спокійного сусїда, єсть Нїмеччина загрожена внутрїшною кризою, котра дуже легко може змїнити дотеперїшний стан рї­чей. Нїмецкій цїсарь, дряхлий старик, ле­жить теперь на ложи недуги, котра, хто знає, чи не станесь для него і ложем смерти Син єго, законний наслїдник, єсть невилї­чимо недужій і такожь близькій смерти. Ка­тастрофа в пануючій нїмецкій родинї може мимо змагань кн. Бисмарка довести до важ­них і великих змїн политичних а бодай станути о стілько на перешкодї, що треба буде цїлу увагу звернути на внутрїшні спра­ви і менше зважати на то, що роблять сусї­ди. Хто знає, чи повисша евентуальність не спонукала навїть кн. Бисмарка старатися о то, щоби звести справу болгарску на диплома­тичну дорогу і проволїчи еї бодай так дов­го, як то лишь в людскій силї. Сим хиба лишь дасться пояснити та велика ревність, з якою виступає теперь Нїмеччина в користь Россіи, бо щоби она робила на шкоду Австріи, свого одинокого союзника природного, сего не можна навїть допускати.
Франція не може нїяк вийти з того хаосу, в якій ввела єї борба републиканизму з монархизмом і безупинна охота реванжу а скрайний либерализм починає їй грозити диктатурою. Внутрїшна борба, ненависть до Нїмеччини і соперництво єї з Италією на Середземнім мори і в Африцї, роблять ни­нї єї становище дуже непевним.
Италія, хочь у внутрї досить сконсолидована, запуталась в війну в Абессиніи, ко­трої наслїдки дуже непевні а овочї, хочь-би і по щасливім закінченю єї, не конче при­надні. Становище єї до тридержавного союза а відтак і відносини до Франціи змушують єї скрїпляти свої сили воєнні і она робить все, щоби станути на висотї своєї задачї.
На послїдок погляньмо ще на балкань­скій півостров. Тут збираєся, поминувши вже Болгарію, чим раз більше пального ма­теріялу. В Македоніи, в Альбаніи, в Чор­ногорї і Сербіи, ба навїть і в Боснї і Гер­цеговинї лагодиться очевидно якійсь рух во­рохобничій. Агитація ведеся на велику скалю. Агенти розїзджають по цїлім балкань­скім півостровї а в слїд за тим про­являються вже навїть поодинокі ватаги, зло­жені з 10, 20 або 30 людей. В Сербіи по­бїдили радикали рїшучо а становище їх те­перь, коли они прийшли до власти, не буде имовїрно того рода, як доси. В Румуніи о­позиція прихильна Россіи підносить такожь голову. Одна лишь Туреччина з фатализмом правдивого магометанина держиться спокійно і чекає, що з того всего вийде.
Додаймо до сего всего ще борбу еконо­мичну і суспільну майже в цїлій Европї, борбу папства з свїтскою властею в Италіи, католицизму з протестантизмом в Нїмеч­чинї, православія з католицизмом і проте­стантизмом в Россін, а будемо мати малень­кій образ всїх тих стремлень і змагань, котрі разом складаються на то, щоби чим раз сильнїйше непокоїти Европу і нагаду­вати їй, що наближаєсь пора рїшучої змїни.