Таку сумну звістку принесло одно з останних чисел лїсти втрат. Так жертвою житя свого припечатав Покійний усю працю житя свого для України.
А ся працю була справдї ріжнородна.
Так в 1890-их роках бачимо Покійного як артиста українського театру, який оставав в ріжні часи навіть під його управою. Рівночасно будить ся в Покійнім письменник. З тих часів маємо його переклад лїбрета опери "Cavalleria rusticana" й инші писаня, переважно переклади.
Потім іде який десятилїтній період публїцистичної і письменницької дїяльности. Покійний стає редактором "Руслана", а рівночасно проявляє велику плодовитість як автор драматичних творів.
Та житєва кариєра артиста чи письменника в нас незавидна. І ось Покійний проявляє незвичайну енерґію і серед публїцистично-письменницької працї та родинних обовязків готовить ся до адвокатури.
В кінци отвирає адвокатську канцелярию в Копичинцях, а рівночасно займає нову позицию народної працї, сповняє ті обовязки, які накладає на кождого українського адвоката в повітї його становище, обовязки провідника, орґанїзатора, дорадника на всїх полях суспільної працї.
Від сих обовязків відриває його війна, до якої пішов як хорунжий-доброволець і з якої не судило ся йому вже вернути.
Осиротив жінку, відому оперову співачку п. Фільомену Лопатинську, яка разом з ним працювала на українській сценї, і кількоро дїтий.
З його виступів в характері артиста згадаємо відігранє Франкового прольоґу "Великі роковини" в салї театру Скарбка у Львові в 100-лїтні роковини відродженя української лїтератури в 1898 р. Знала його наша суспільність як знаменитого декляматора. Учасники Комерсу в львівській Спортовій Палатї 28. червня с. р. підчас Сокільсько-Сїчового здвигу у Львові в честь 100-лїтних роковин народженя Тараса Шевченка тямлять його імпровізовану віршовану промову.
Нехай легко спочиваєть ся йому в рідній земли, в якої оборонї, за якої лїпшу будучність поляг!...
