Нема то, як бути инспектором школ народних за-львівского округа! Пан Керекярто ходить собї помїжь школи, як той бузько по болотї і робить порядок. Що встромить ніс в школу то й витягне зараз якогось бїдного учителя, — „і не благай! не умолять нї дїти нї жїнка". Пенсіонує, усуває... Часом же, коли котрого тяжко позбутися, складаєсь перед ним, як той лис, що убравшись в фелон. голосив гусям проповїдь... бере учителя за серце, представляє єму всї благодати спенсіонованя... Словом, дипломат!
Але ще більшій дипломат Чех Живний Той бо не пускав нїкого з торбами, але сам взяв торби тай гайда по милостиню кажуть, ажь у Пітьер... Не диво, що там так перестудився, що горло єго було в наглїйшій небеспецї, нїжь пруского престолонаслїдника. Дякувати присяжним, надворним лїкарям „Иванової хати“ у Вїдни, горланотомія показалася злишною і хорий, хвала Богу, виздоровїв. Цїкава тілько рїчь: хто були ті два министри в Австріи, що єму давали милостиню? Пан Дунаївскій певно нї: той любить лише брати, а давати не любить. Министри, що дають грошї, то рїчь нечувана, і длятого я про себе гадаю, що то були тілько министри „мальовані“ — може тілько „гофрати“, кандидати на министрів... Та нехай їх! Давали — то давали за австрійскій патріотизм, але за що давали Москалї, — то їй Богу, не розумїю! За пропаганду в Австріи Бахівско-Шмерлингівского централизму? Га, може бути! Они, видно, так уже полюбили Австрію, що стоять „Habt Acht“ — на граници і просяться у нашу державу, — мабуть чи не від того запанувала у нас така сибирска студїнь... Але-жь бо они ще платили Живному і за пропаганду православія. Страчений грішь, справдї страчений! — бо і як-же буде той апостолувати, хто сам признався в судї, що хочь і з пересвїдченя перейшов на православіе, а все таки не знає навїть догмату всхідної церкви! Мене то, правду сказати дуже здивувало. Хиба-жь то так тяжко було запамятати? Тажь цїлий свїт знає, що в „обєдиненію“ тілько один артикул вїри „Держи морду! а як нї, то в Сибир !“ Шкода вас, „господа обєдинителї!“ Попробуйте лише зігнати всїх ваших плачених апостолів на одно мїсце і появїться мїжь ними... шию даю, що, по хвили, у кождого з вас не стане золотих часів ! А хочете вже конче „обєдиненія“, то инакше берїться до рїчи. Я вам, коли хочете, пораджу. Поперед всего, грошей не давайте нїкому, — то деморализація! — а тілько берїть! заберїть всї, де які лишь є у Славян, — тогдї і поєднаєте братію, і не будете потребувати просити у бельгійских жидів позики. Дальше накажїть всїм Славянам носити кацапскі бороди, волосье стригчи „під дашок“ і ходити в халатах. (Розумїєся, Слав. Благотворительний Комитет мусить свої „Славянскія Извїстія“ перемїнити на „Славянскій Журнал Мод“ і редакцію з рук проф. Ламанского передати проф. Безобразову.) Кави не пити, — то западна гниль! — а тілько „кирпичний чай“ ! Германьского пива такожь нї, а тілько „очищенную“ і закусувати „оґурцами“. (Нам, галицким Русинам присилайте більше чаю, бо „очищенної“ продукує для нас досить „brać-szlachta“, а „очищенну“ вивозїть особливо до угорских Славян, де дуже глубоко вкоренилось „партикулярне“ і „сепаратистичне“ винцо́!) Одним з найлучших „обедннительних“ средств був-би кавяр, — кажїть там прислати і менї бодай пуд!.. Ручу вам, що так поступаючи дуже скоренько обєдините всїх Славян!
Одна тілько бїда: що́ робити з нашими галицкими „обєдинювачами“, з такими Романами Потоцкими, що то на иншій лад — дреглями, ковбасами та фузлями з горївки — пропагують „обєдиненіє“ нас галицких Славян в свою Польщу!
Король буде капустяний ,
Шляхта ковбасяна ,
Промисл кошер горївчаний,
А хлопок дрегляний.
Такої Польщї самі навїть Поляки не схотять, і чей же охотно пристануть на мою раду: що́ зробити з нашими доморослими обєдинювачами. Теперь, кажуть, час небезпечний. Москва нагромадила під нашу гранвцю якихсь там диких киргизів і ще дикших однооких сироїдів, що 0 них пїсенька каже : „Moskal niewiara, żywe dzieci jada“ — так і пішлїм ми наших Голиївских на кордон. Они і рицарского стану і природні заступники руского народу — на них і тяжить обовязок пійти в случаю війни на першій огонь.
To тожь буде танець, танець, як медвїдь ґавру розмече! — а буде мати що розмїтувати, — і наші та московскі обєдинювачї стануть до... польонеса. Варта би видїти:
Z tej strony tłumy cnej złotej młodzieży
W czarnych cylindrach, w frakowej odzieży,
Dzwonią w kieliszki i w karty trzaskają,
Za fartuszkami bacznie spoglądają, —
A z tamtej strony w szyneli i zbroi
Objedinitiel nieruchomy stoi, —
Wzrok swój utkwiony w przeciwne kieliszki
Połyka ślinkę i klnie „Polacziszki“.
Ho заки прийде до тої страшної борби, відбудеся може в Бережанах-Рогатинї-Підгайцях концерт в честь святїйшого вітця — нї, кампанія виборча, бо пан Роман, — як показуєся, — купував крадені голоси, що належали Савчакови — і Русини подали вже три роки тому сильно умотивований протест против єго вибору. Що зроблять у Вїдни з тим протестом, не можна предвидїти; може пан Роман, так само як пан Стадницкій пересидить у Вїдни до самого кінця каденціи і не буде верификаціи, а може на два-три днї перед кінцем каденціи уневажнять єго вибір... Одно тілько ясно з наших всїх протестів, що ми нарід честний, смирний і не бунтівливий. Як би так н. пр. в якім мадярскім мїстї осмїлився хто в комисіи маневрувати картками в такій спосіб, як се дїялось в Рогатинї, то би певно дістав по личку так, щоби єму зубки пятами вилетїли! Що би то Чехи зробили з такам, хто би їх спиняв в виконуваню прав конституційних! А у нас?... нас потрутити або уколоти шпилькою, то ми лишь до Таффого: „татунцю ратуй!“... тай тілько.
Та дарма! Не „на кіл“ саджали наших виборцїв, — то бувало геть-геть давно, перед 300 лїтами, — теперь саджали їх лишь „на шпильки“, a все таки держались они досить добре: у всїх трех повїтах на Савчака упало 287 голосів, а на Потоцкого лише 269. Але абсолютно взявши, нам ще далеко далеко до других народів ! Перед очима стоїть менї сивенькій діяковарскій владика з остатних виборів в Кроатіи. Борба виборча йде на ножї... чути крики ранених... бій кипить... а він протискаєся крізь розюшеві товпи мадяронів і поважно та спокійно, наче до престола, иде до салї виборчої і віддає свій голос на кандидата народного...
Такі Стросмаєри то рїдкість! —скажете. Нї, не така они рїдкість. Суть і у нас патріоти львиного серця, але треба нам всїм статись такими, а може сповниться то, чого краківскій проводир-станьчик гр. Стан. Тарновскій більше всего нещастя боїться, т. в. щоби „żywioł małoruski nie ozwał się do Europy: jestem!“ (Гл. єго книгу „Po wakacjach“). Тогдї-б в наші обєдинювачї иншої заспївали.
Але поки-що розгукався на Русь галицку „Варшавскій Дневник“ за то, що ми осмїляємося жити без єго кнутохвальної протекціи і прозиває нас і нашого митрополита нигилистами. Та може він і правду каже, бо кромї серця і трохи розуму — котрого годї шукати в „Дневнику“ — ми не маємо нїчого, т. є nihil, Ми всї бїдні. У нас і одного рубля не найде, a о нашій вітчинї сливе заJ гадка: „Що́ то за сторона, що в нїй нїмец; кій ряд, польскій лад, руска земля, а жидівска власність?“ За то закид, що на „Народній Радї“ не було анї одного Русина, котрий би носив в головї своїй царя, єсть несправедливий. Нас бо і так уже голова болить від благоденствія, що у нас панує, а коли би нам до того ще й царь влїз в нашу голову, то певно дістали-б ми ро́змяк мозку, як той господин, що писав на нас статью в „Дневнику“. Однак я прощаю „Дневникови“. Він прецїнь „Варшавскій“, а з-ідтам Русь галицка нїколи добра не сподївалась.
Але він називає мене заступником галицко-руского народу і каже, що ми тїшимось протекцією високих австрійских сфер Вїсть та обрадувала мене дуже, бо я подався перед 9-ти мїсяцяма о артистичну запомогу з фондів державних і що тілько хотїв писати до єго Ексцеленціи п. Гавча:
„Herr von Minister !
Sagt! vielleicht wisst Ihr,
Wo da steckt mein Gesuch? —
Hat’s einen Leistenbruch
Und ist am Weg krepiert,
Oder in d’ Holl’ spaziert?
Liegt’s gar im Wochenbett
Mit Tausend Gulden ? —
Na, na! dann zürn’ ich net...
Werd’ mich gedulden...“
Дав-би то Бог, щоби Австрія Русинів, а спеціяльно мене протегувала! Як- раз доносять менї, що я стипендіи не одержав, але якійсь Ляшок, бо п. Гавчь хоче мене при „Дїлї“ мати і каже, що мене шкода до Риму.
Ну, тої протекцін чей менї не позавидує „Дневник Варшавскій“ і не здивуєся коли заспїваю: „Многая лїта нашим протекторам у Вїдни!“
