Було це в часі "весни народів", коли чехи скликали до Праги славянський конґрес на 2. червня 1848 року. Приводом до цього конґресу славян було становище німців в Австрії та Німеччині супроти чехів. Німці постановили були скликати до Франкфурту над Меном загально-німецький парлямент, щоб у всенімецькім союзі зєдинити всі німецькі землі. І до тих національних німецьких територій вони зачислили також Чехію, Моравію і Сілєзію (Шлеськ).
Такий плян німців незвичайно затрівожив був чехів, бо вони побачили грізну небезпеку і зрозуміли, що якби здійснились ті німецькі посягання, то чеський нарід розплинеться в германському морю. Тому чехи постановили були скликати до Праги славянський конґрес, щоб обєднанням славян в Австрії перепинити посягання німців на славянські землі.
Душею цього конґресу був чеський історик і політик Павло Йосиф Шафарик. Він предложив ось-яку проґраму нарад того конґресу: познайомитись і порозумітися щодо положення й недомагань славян в Австрії; виготовити від кожної славянської народности її домагання і вислати від конґресу збірну петицію до австрійського цісаря, як також уложити акт федерації, яким всі словянські народи Австрії зобовязуються жити з собою в згоді, не домагатись верховодства одного над другим та солідарно оборонюватися від чужинців.
Головна Руська Рада у Львові вислала на цей конґрес до Праги трьох делєґатів: Івана Борисикевича, о. д-pа Григорія Гинилевича й Олексія Заклинського. Там перед представниками всіх славян виголосив Іван Борисикевич гарну промову по українськи, в котрій сказав, то в Австрії живе частина великого українського народу, котрому засвитала зоря свободи і він признає, що не лежить до славянського племени та як самостійний нарід домагається рівних прав з іншими славянськими народами.
Там на конґресі розважувано м. ін. проблєму поділу Галичини на дві провінції: східну — українську і західну польську. Там дня 7. червня 1848 р. поставив був наш делєґат Іван Борисикевич резолюцію із зазивом до мадярів, щоб вони дали рівні права народам: словацькому й українському, що живуть в Угорщині.
Taм наш Тарас Шевченко привітував славного Павла Йосифа Шафарика, чеського славянофіла, твердими словами:
"А я нишком Богу помолюся, — Щоб усі славяни стали Добрими братами і синами сонця правди"...
Бо він передбачував своїм духом, що не так легко "усі славяни стануть добрими братами", як легко виголошуються в потребі славянофільські промови, або обітуються братні вольности...
Від того часу минає майже століття у житті славян між собою. У міжчасі добились також брати чехи своєї держави зі словаками і сумежною українською територією на полудні Карпат, що Закарпаттям зветься. То хоч минуло двацять літ від того здобутку, брати чехи не вміли зорґанізувати федерації рівних і вільних народів та солідарно оборонюватись, як це славний Шафарик присягав та великий Шевченко молив... Брати чехи довели до того, що затратили свою державу, а не дали рівного права братам славянам... і сонце правди десь зайшло...
Ось як виглядає славянофільство в поезії, та як у політиці й у сірій прозі життя...
К. Л.
