Голос в дискусії*).
До статі В. Гребеняка в 229. ч. Дїла хотів би я додати кілька уваг, тим більше, що отворено в тій справі дискусию. Передівсїм думаю, що ми не повинні звертати тільки уваги на нашу культуру в давній минувшинї і співати на її честь довгі пеани. (Застерігаю ся одначе, що маю тут на увазі 16, 17 і 18 віки). Причина того головно така, що ми будуємо свою теперішну культуру на инших зовсїм основах, як наші предки. Навіщо нам отже пієтизм до старовини, коли всї (? — ред.) наші теперішні тенденциї суперечні минувшинї?
Бо що нам лишили предки з тих часів? Чи національність, чи лїтературу, чи мову, чи мистецтво? В чім отже була та культура? Всї ті князї, гетьмани, бояри не витворили трівкої держави мимо своїх материяльних сил. Аристократия, буржуазия кождого народу силкуєсь осягнути независимість, а коли не удасть ся, то мріє про неї день і ніч. Вистарчить глянути лише на малї народи: Сербію, Данїю, Бельґію, а у нас як було? Соромно навіть подумати! Безперечно, що і в нас було кілька сьвітлїйших одиниць, але — загал! I тепер мусимо боротись навіть за національне імя!
Національно-державної ідеольоґії у наших предків не було. А якаж культура тих віків? Лїтератури майже не було, науки зовсім не розвивали ся; навіть не полишили нам предки того культурного знаряддя, без якого культура не може розвивати ся, мови: була грецька, словенська, польська, московська, а своєї почали уживати що-йно в XIX в. завдяки кільком "фантастам". З мистецтва подають наші учені ґравюри львівські, київські, лаврівські, прикраси псалтирів, евангелий. Одначе наглядних доказів нема. Вправдї проф. М. Грушевський видав книжку: "Культурно національний рух на Україні в XVI. до XVII. в.", де поміщено чимало зразків нашої тодїшної культури, але нїяково робить ся чоловікови, коли переглядає ті герби, малюнки, портрети, а рівночасно пригадає собі розвій мистецтва в Европі в тім часї.
Безперечно лишили ся нам з того часу чудові думи, але се майже єдиний (? — ред.) прояв культури; лишили ся також гарні вишивки та красний стрій козацький. Сьвідомі отже того, що почато в XIX. ст., ми мусимо се продовжати, а сили свої зужитковувати на сучасну роботу і не ширити некультурности старосьвітської на сучасну Україну.
Не виключаю сим знаня нашої давної культури, навпаки — солїдаризую ся з заснованєм "Товариства охорони української старовини". Відчуваю потребу шанованя всього нашого, але на мою думку товариство се повинно мати на метї передовсїм зберіганє того, що маємо справдї цінного. Сюди поки що можна зачислити лиш народню культуру теперішню або в кождім разї з недавної минувшини. Ми мусимо працювати безупинно над її розвитком, але при тім мусимо пильно вистерігати ся музейно-архівного житя, бо колишня культура, а радше некультурність, зовсїм невідповідна нашим часам з новими обставинами й основами житя.
Дуже відрадною річию було-б, колиб — по словам п. Гребеняка — нашу народню культуру сполучити тїсними узлами з розвиненєм національної культури. До сего треба б одначе чималої праці. Прихильники і члени "Товариства охорони укр. старовини" повинні зєднати як найбільше членів для товариства; членська вкладка повинна б бути. Дальше треба би подбати про виданє популярної брошури, щоби викорінити в нашім народї любов до панських "сурдутів" та війскових шапок, а навернути до своєї рідної ноші. Тут богато могла б зробити інтеліґенция популярними рефератами в тій справі та добрим приміром через ношенє дьорґанів, вишиваних краваток та сорочок. "Toв. охорони укр. старовини" повинно подбати також за видаванє свого орґану, або хоча вплинути на такі орґани як львівська Ілюстрована Україна або київське Сяйво, щоби звертали більшу увагу на народню культуру. Вкінци мусїло б се товариство заопікуватись дійсно тим, що належить крім народних творів до нашої культури. На се звернули нам вже навіть Поляки увагу. Варшавський ілюстрований журнал Swiat помістив в серпни відбитку нашої старенької церковці з Гуцульщини, на зруйнованє якої дозволяє тамошний сьвященик. При сїм дописуватель звернувсь з зазивом до "rodakоw", щоби взяли в опіку "tak piekne zabytki polskiej (?!) kultury".
"Товариство охорони укр. старовини" (а може лїпше було-б "укр. культури") є дуже на часї і ми ждемо його приміру в тій тяжкій праці, а також і проводу. А коли не обудимось тепер з нашої апатиї і дамо марно пропасти нашій народній культурі, то строго осудять нас наші дїти!
М. Явецький.
*) Знаючи, що думки, висловлені в надїленій нам статейці, доволї широко розповсюднені серед нашої інтелїґенциї, друкуємо статейку, хоча ми далекі від згоди на її зміст. Може хто компетентний відізве ся й пояснить справу основнїйше. — Ред.
