Огляд книжки «Часи Задзеркалля: вибір Бориса Лятошинського»
Наприкінці 2025 року видавництво “Лабораторія” відкрило передпродаж на нову нонфікшн книжку — “Часи Задзеркалля: вибір Бориса Лятошинського” авторок Ірини Тукової та Олени Корчової. Довгоочікувана книжка, зважаючи на активну дослідницьку роботу, що останні роки тривала у Кабінеті-музеї Бориса Лятошинського. Ця праця буде цікава як тим, хто відкриває для себе постать Лятошинського, так і музикантам, що здавалося б, добре знають його творчість. Чим вона особлива?
Перше враження
Ємке дослідження на 250 сторінок, що осягає життєвий шлях композитора від народження крізь навчання у 1910-х до становлення Лятошинського як зрілого митця, викладача та громадського діяча у 1930-х. Відкриття підлітком світу музики та свідомий вибір професії, перше кохання та університетські іспити, перші професійні здобутки та пошуки заробітку, солідні творчі проєкти та радянські цькування.
Вражає кількість опрацьованих авторками первинних джерел — у книжці містяться цитати з листування композитора, з рецензій та офіційних постанов, щоденників та спогадів колег та учнів композитора. А зануритися у світ Бориса Лятошинського допомагають додаткові матеріали — фото та QR-коди на аудіозаписи творів, які додають читанню обʼємності. Зрештою, зміни стилю композитора, про які пишуть авторки, відчуваються значніш, коли є можливість вловити їх на власне вухо тут і одразу. Бо ж досі класична музика не є тим мистецтвом, що в ньому пересічний читач не потребував би додаткових вказівок.
Легкості до прочитання книжки додає і тон оповіді — невимушений, емоційний, грайливий. Хіба інколи надмірними сприймаються експліцитно виражені позитивні характеристики композитора на кшталт “невимовної ніжності та безмежної шани вірного учня” чи “нескінченної вимогливості до себе й безкомпромісності”. Втім зважаючи на викладацький статус однієї з авторок, такі висловлювання є зрозумілими — така захопленість обʼєктом дослідження має надихати співрозмовника.
Презентація книжки 14 січня у Національній філармонії України в рамках фестивалю Liatoshynskyi Space 2026.
Друге враження
Але все ж музикознавство поєднує в собі науковість із мистецтвом, тож відслідковувати логіку побудови тексту — окрема насолода. Бо ж зостановляючись на оперній творчості Лятошинського, авторки скористалися ледь не оперною драматургією для організації тексту. Описуючи ранні роки у першому есеї, вже в другому авторки торкаються таких непростих тем, як оцінки Лятошинським музичного життя в Києві як провінційного та спроби композитора творчо закріпитисяу Москві. Напруга наростає, кути не помʼякшуються.
Розплутування клубка першопричин та взаємовпливів продовжується, і в третьому есеї авторки блискуче справляються із задачею — вписують творчість Лятошинського у західноєвропейський контекст, де йому природно знаходиться своє місце. Для цього музикознавиці звертаються до опери Лятошинського “Золотий обруч” (1929).
Олена Корчова на презентації книжки 14 січня у Національній філармонії України в рамках фестивалю Liatoshynskyi Space 2026.
Бо ж мало вказати на талант композитора — Ірина Тукова та Олена Корчова ретельно аналізують складові опери: основні ідеї лібрето, заснованого на повісті Івана Франка, інтенсивність музичного розвитку твору, його музичну мову — сучасну, модерністську, насичену тощо. Залучаються спогади, листи, тогочасні рецензії — усе, щоб якомога опукліше представити місце “Обруча” в українській музиці. А підготовлений невеликим інтермеццо про особливості зірваного музичного модернізму в Україні, есей про “Золотий обруч” є концентратом ідей, фактів та звучань.
Врешті останній розділ стилістично, здається, відповідає описуваним подіям у музичному житті України 1930-1940-х. Згасання та консервація — і оповідь стає більш узагальненою, великими мазками. Трагічні події того часу безумовно позначилися на творчій еволюції Лятошинського: дошкульні газетні замітки, докірливі пленуми Спілки радянських композиторів України, вимушене звернення до ідеологічно “правильних” тем та жанрів. Емоційність, жива залученість відходять, і читач виринає з книжки трохи з гіркотою, трохи з надією.
Ірина Тукова на презентації книжки 14 січня у Національній філармонії України в рамках фестивалю Liatoshynskyi Space 2026.
Третє враження
“Часи Задзеркалля” продовжує лінію досліджень українських музикознавців про Бориса Лятошинського, а втім це перша книжка, написана у незалежній Україні, у якій вибудовується цілісний образ композитора у звʼязках з історичними подіями, мистецькими дискусіями, розвитком музичної інфраструктури.
Лятошинський постає як людина, що жила у певних історичних обставинах. Київ початку ХХ століття — місце постійної турбулентності: війни, зміни політичних режимів, врешті становлення ще непевної більшовицької влади, розворот від політики коренізації до безжальних репресій. Композитор не був виключений із всіх цих процесів: вони формували його, спонукаючи до вибору певних життєвих стратегій. Лятошинський же своєю роботою теж долучався до творення певної реальності.
Насичене музичне життя Києва 1920-х досі формувалося проросійськими мистецькими силами та українськими спільнотами. І жодна не була гомогенною: всі мали свої погляди на формування совіцького мистецтва і долучалися до цього своєю працею. Не був винятком і Лятошинський, який, хоча не брав активної участі у мистецьких дискусіях, втім діяльністю в творчих організаціях та своєю творчістю послідовно відстоював принципи відданості мистецтву, безкомпромісності та творчих шукань.
Тож на позір легка та осяжна для першого ознайомлення із постаттю Бориса Лятошинського, книжка дозволяє по-новому, більш охопно оцінити життєві та творчі вибори композитора, увиразнює певні контексти, які у звʼязку з тривалим ідеологічним засиллям совіцького музикознавства, не були оприявнені назагал. Переосмислення та доступність — у цьому значні переваги книжки про композитора Бориса Лятошинського.
Фото: Вікторія Головченко