Про квітку

Маленька тендітна Квітка безжурно росла собі в глиняному горщику на підвіконні, завжди доглянута турботливими руками і надійно захищена від комах-шкідників та хвороб. Вона ніжилася у нещедрих променях осіннього сонця, насолоджуючись спогляданням з вікна панорами життя могутньої Природи. Ще світле небо кликало до лету, різнобарвні крони дерев бавились з вітерцем-жартуном, пташки виспівували гімни втомленому світилові. Мерехтіло і вирувало саме Життя...

А Квітці так хотілось зануритись у той принадливий вир, що вона забула про своє істинне призначення і не послухалася внутрішнього Голосу, який попереджував про причинно-наслідковий зв’язок усіх подій. Вона прагнула пізнати незвідане і випробувати долю, аж ніяк не сумніваючись у власних силах. Та й світ за вікном видавався світлим та спокійним.

– Я повинна бути там, – міркувала Квітка з горщика, поки турботливі руки розпушували землю навколо її коренів, – адже лише там я зможу стати сильною, як ці могутні дерева, зможу відчути доторк вітру і кохання яскравих метеликів, зможу впустити коріння у велику землю... Я понесу у світ єдине, що маю – свою красу, і він заіскриться барвами веселки... А тут?.. Що зможу я тут у горщику, за скляною шибою...

Що могла знати недосвідчена Квітка, якій запраглося дії?..

За мить все і здійснилося. Чи була це примха долі-жартівниці, чи надзусилля самої Квітки, чи просто збіг обставин, але падіння відбулося... довготривале і непривабливе, як і усі падіння. У такий спосіб Квітка ступила на новий шлях, зійшовши з призначеного.

Свобода! – кричало її єство. – Я пройшла своє перше випробування...

Захвату Квітки не було меж, вона упивалася незвичними відчуттями і станом. Ще б пак, адже тепер вона у світі, де стільки дивовижного, де проживають Дуби і Сосни, Пальми і Баобаби, де тепер вони всі разом будуватимуть нове життя, відмінне від сірого скніння у глиняних чи скляних в’язницях. Хай славиться омріяна земля!..

Та минав час і запал згасав. Виявилося, що промені сонця можуть боляче опалювати ніжні пелюстки, а вітри жорстоко катуляти стебельце в дорожній пилюці – бідолашна рослина так і не зуміла пробити коренями засохлу поверхню ґрунту. Квітка плакала від образи та болю, зморщувалася від спраги, а різноманітні комашки з насолодою намагалися поласувати дивовижею. Нещасна починала розуміти, що світ куди привабливіший з височини вікна.

Так, Квітка наполегливо прагнула сонця, її захоплювала первісна краса боротьби за життя, але вона і не підозрювала, що може опинитися в рядах переможених, і це може бути боляче та неприємно. Вона плакала при видовищі опадаючого листя, не здогадуючись, що колись знов прийде весна. Вона з жахом спостерігала, як стара гнила гілка самознищує себе, не тямлячи, що це відбувається для блага майбутніх паростків. Вона не могла простромити кволим коріннячком твердого ґрунту, бо звикла до розпушеної землі горщика.

Боротьба видається красивою лише здаля, а переважно – це смерть. Загибель тисяч заради одиниць, хоча усі прагнуть вижити. Таку просту істину осягнула бідолашна Квітка, хоча прийшла в світ не для бою, а для краси прийшла передчасно...

Ось дуб – від природи має твердий лоб і здорову кров, хитрий і гнучкий плющ обіймає стовбур титана, щоб на його плечах піднятися до сонця. Троянда приваблива, але шпичаста і зась до неї ворогові, а бур’яни смокчуть соки з усього живого, всі вони займають свою нішу... А хто виривається з логічного плину життя, той приречений... лише тривалі та поступові зусилля можуть принести плоди, та й то для наступних поколінь. Такого висновку дійшла Квітка в очікуванні смерті...

Добросердий вечір приніс їй кілька крапель дощу, як підносять засудженому до страти келих вина... А трохи згодом з неба вивалилося стільки води, що рослинка майже захлинулася в рідкому багні. То було закономірно, бо Природа повинна була турбуватися не лише про Квітку, але й про великі дерева... Настала ніч...

Квітка не витримала натиску подій і згубила свідомість. Всю страшну ніч вона марила країною літаючих квітів, де немає бруду та болю...

На ранок дощ змінився першим снігом... Прийдешня зима надсилала усім попередження про свій прихід... Квітка отямилася закутою льодком перших заморозків. Опам’яталася, щоб забутись назавжди...

Чуда не сталося, не з’явилася і чарівна Фея, котра завжди рятує у скрутних ситуаціях. Осіння тиша сповнилася раптом дивними звуками. Вони останніми відгукнулися в згасаючій свідомості вмерлої...

То було човгання мітли тутешнього двірника...

1983